КАЛИНА постає в українському фольклорі одним із найулюбленіших по-етичних образів, її завжди супроводжує епітет червона, що символізує жіночу кра-су, дівочу цноту. Із замилуванням писав про Калину Тарас Шевченко:

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Поряд із барвінком Калина широко викори-стовувалася у народній обрядовості, зок-рема весільній: китицями Калини прикрашали весільний коровай, калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали гільце. Водночас схилена над водою Калина нагадує про смуток і журбу:

Червоная калинонька

На яр-воду схилилася...

Там дівчина журилася

Як і багато інших рослин, Калина поєднує в собі «красиве і корисне» (М.Т. Рильсь-кий). Калинові ягоди, кора, цвіт — випро-бувані ліки в народній медицині.

МАК. Широко розповсюдженим було вірування в чудодійні властивості Мак як оберегу від лиходійства відьом, упирів та інших істот. Особливу силу, як вважалося, мав польовий Мак, зерна якого самі виси-палися з голівок, — так званий видюк. Як-що таким М. обсипати обійстя, то жоден упир чи злий дух не зможе зайти в нього, поки не збере і не порахує всі зернята. Щоб охоронити від відьми дійну корову, її обсипали Маком, освяченим на Маковія (1 серпня за ст. ст.) або на Спаса (6 серпня), примовляючи: Коли цей мак збереш, тоді від моєї корови молоко відбереш. На Волині, аби припинити засуху, вки-дали у криницю певну кількість зерен свяченого Маку.

Мак використовували також із лікуваль-ною метою, переважно як снотворне.

У фольклорі Мак є символом краси: Гар-на дівка, як маківка; Гарне, як мак го-родній. У піснях маків цвіт прирівнюєть-ся до швидкоплинного людського життя:

Пройшов мій вік, як маків цвіт,

Що вдень цвіте, а вночі опаде.

Можна зустріти також поетичне порів-няння маківки з матір'ю— головою роду:

Да нема цвіту, світлішого над маківку,

Да нема роду, ріднішого над матінку.

М'ЯТА широко використовується в народній медицині, займає почесне місце в народних піснях та обрядах, її незмін-ний епітет — кудрява. Як і калина, М’ята є символом дівочої краси й цноти. У фоль-клорі М’ята нерідко згадується поруч із ру-тою, утворюючи немовби одну рослину — руту-м'яту:

По садочку ходжу я, ходжу,

Руту-м'яту саджу я, саджу,

Рута-м'ята да й не прийнялася,

Родиночка й одріклася.

М’ята відігравала важливу роль у весіль-ній обрядовості. За традицією, вінок для молодої та вінки для дружок плели з М’яти, барвінку і рути.

ОСИКА вважалася нечистим, закля-тим деревом, оскільки на ній, за христи-янською легендою, повісився Іуда. Ця ж легенда пояснювала постійне, навіть у безвітря, тремтіння листя Осики. Тому з її де-ревини не годилося споруджувати оселі.

Водночас Осика використовували як один із найбільш надійних оберегів від відьом, упирів тощо. Щоб уберегти молочну ко-рову від посягань відьми, в огорожу до-вкола обори встромляли осикові кілки. За допомогою осикової палички можна було також примусити відьму, що обернулася твариною, повернути свій справжній виг-ляд. Щоб упир не міг вийти зі своєї моги-ли, в неї вбивали осиковий кілок. Так само вважалося, що для припинення засухи в могилу самогубця треба вкопати кілок із Осики і полити його водою. З осиковою пали-цею можна було пройти вночі лісом, не остерігаючись нечистої сили.

ПАПОРОТЬ — реліктова трав'яниста рослина, що ніколи не цвіте, розмножую-чись вегетативно. Проте, за народними повір'ями, в ніч на Івана Купала (24 черв-ня за ст.ст.) на коротку мить з'являється вогнена квітка Папороті Той, кому вдається зір-вати її, отримує чарівну силу, яка дає змо-гу знаходити заховані скарби, дізнаватися про долю людей, зцілювати хворих, ро-зуміти мову звірів і птахів. Проте нелегко заволодіти таємничою квіткою, яка росте в дрімучому лісі та охороняється нечи-стою силою. На сміливця чекають чис-ленні випробування, часом небезпечні для життя. Легенди про спробу здобути квітку Папороті послужили основою відомої по-вісті М.В. Гоголя «Вечір напередодні Івана Купала».

Папороть вважалася улюбленим зіллям чортів та відьом. Тому на Гуцульщині, зокрема, існував своєрідний звичай бити папороть. Аби вона не сіялася в полі і не шкодила травам, її били палицею нав-хрест, потім це місце святили.

ПОЛИН найчастіше використовува-ли як оберег від русалок, зустріч з якими вважалася особливо небезпечною в так званий Русалчин Великдень (наступний четвер після Зелених свят). Підстерігаю-чи перехожого за околицею села, русалка запитувала його: «Полин чи петрушка?» Якщо покажеш Полин, русалка зникне, якщо ж відповіси «петрушка», то вона може за-лоскотати насмерть.

У народних піснях і приказках Полин має незмінний епітет гіркий і нерідко виступає символом нещасливого життя:

Лучче мені, мати,

Гіркий полин їсти,

Аніж мені, мати,

Із нелюбом сісти.

РУТА —багатолітня рослина, квітки якої мають сильний і своєрідний запах, її цілющі властивості добре відомі в на-родній медицині.

У народній поезії Рута супроводжують епітети: яра (тобто молода), крута, суво-ра, зелена. Рута або ж вінок, сплетений із неї, с символом дівування; образ зів'ялої, роз-топтаної, розсипаної Рути означає втрату дівоцтва. Іноді Рута символізує розлуку з милим, самоту, її жовтий цвіт провіщує нещасливе кохання:

Зеленая рутонька, жовтий цвіт,

Чому тебе, Іване, так довго ніт?

ТОПОЛЯ. В народних піснях з Тополею порівнюється красива, струнка дівчина або заміжня жінка. Рубання Тополі, так само як і калини, символізує заручення та одру-ження дівчини:

Тонкая, високая тополя:

Чорнявая дівчина — то моя.

Тонкую, високую зрубаю:

Чорнявую дівчину кохаю.

Широковідомий казковий мотив обернення дівчини в Тополю використав Т. Г. Шевченко в баладі «Тополя».

У першій половині XIX ст. існував об-ряд водити тополю, який виконувався на Зелені свята. «Тополю» зображала вродлива дів-чина, вбрана в стрічки, зелень та квіти, її водили по селу у супроводі відповідних пісень:

Стояла тополя

Край чистого поля.

Стій, тополенько,

Стій, не розвивайсь,

Буйному вітроньку

Не піддавайсь.

ЧАСНИК відігравав важливу роль