РЕФЕРАТ

на тему:

Українські народні звичаї

ПЛАН

Вступ

1. Поняття звичаю, його місце в житті народу

2. Місце народних звичаї у житті українського народу

3. Календарні звичаї – основа народних звичаїв українців

Список використаної літератури

Вступ

Ми живемо у вік науково-технічного прогресу, у часи царювання могутності людського розуму і знань. Вчені, здається, опанували вже всі, чи майже всі таємниці природи (принаймні, так думає багато з них), замахнулися, наприклад, навіть на таку суто Божу справу, як штучне створення людини з певними якостями (клонування), але народні звичаї і сьогодні залишаються тим корінням, без якого не може існувати справжній народ, самодостатня нація.

1. Поняття звичаю, його місце в житті народу

Перш, ніж висвітлювати розуміння звичаю, потрібно внести деяку ясність у термінологію, оскільки загальноприйняті у сучасній науці терміни часом швидше заплутують ситуацію, аніж дозволяють розібратися в ній. Якщо ми заглянемо у авторитетні словники (як українські, так і російські), то побачимо, що вони однозначно пов’язують виникнення звичаю зі звичкою, тобто «звичай» має вторинне походження - спершу як результат пристосування до певних умов виникає “звичка”, яка потім, охоплюючи суспільство (все, чи якусь частину), стає звичаєм. Ось яке визначення “Звичаю” дає “Українська радянська енциклопедія” (УРЕ): “Звичай – правило поведінки людей, що склалося в процесі їхнього співжиття, ввійшло в звичку, побут і свідомість певної групи чи всього суспільства. Звичай з’явився разом з виникненням людського суспільства внаслідок повторювання однакових вчинків, які згодом набули загального значення, стали нормою.

Часом звичай помилково ототожнюють з обрядовістю, чим, знову ж таки, спотворюється і принижується значення звичаю. Ось яке офіційне тлумачення цього терміну пропонує УРЕ: “Обряди - соціальне явище, що являє собою комплекс символічних, визначених традицією умовних дій, спрямованих на оформлення (обряжання) певних подій у житті людей, держави, приурочених окремим етапам трудової діяльності, а також відзначення деяких пір року. Вони є складовою частиною традиційно-побутової культури народу й містять у собі елементи пісенного, хореографічного, драматичного, декоративно-ужиткового мистецтва. Обряди виникли в первісному суспільстві і характер їх зумовлювався трудовою діяльністю, побутовими суспільними умовами”… Запропоноване визначення, на нашу думку, достатньо чітко окреслює призначення обрядів і не претендує на роль ЗВИЧАЮ, хоч на побутовому рівні ці речі частенько не відрізняють і плутають не тільки рідновіри, але навіть їх провідники. Іноді ЗВИЧАЙ підпорядковують традиції. Чи відповідає це дійсності? За тим самим джерелом: “Традиція (лат.– передавання) - елементи соціальної і культурної спадщини, які передаються наступним поколінням і зберігаються протягом тривалого часу в суспільстві в цілому, чи в окремих його групах. Проявляється у вигляді усталених, стереотипізованих норм поведінки, звичаїв, обрядів, суспільних ідей, морально-етичних елементів тощо”. Таке трактування ставить “традицію” на більш почесне місце, ніж ЗВИЧАЙ. На наш погляд, це дещо спрощений підхід – адже перш, ніж щось передавати і зберігати, - його треба мати! Треба бути впевненим у тому, що це дійсно те Святе, що має стати СВЯТИМ на всі часи і зберігатися методом передавання від одного покоління до другого, що і стає традицією. На підтвердження думки щодо пріоритету терміну “ЗВИЧАЙ” над терміном “Традиція” можна зауважити - ЗВИЧАЙ обов’язково охоплює всю спільноту, а традиція – може бути як загальнонародна, так і більш вузька (професійна, вікова, сімейна, групова тощо).

2. Місце народних звичаї у житті українського народу

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціаль - на група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками .

Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу, це - втілені в рухи і дію світовідчуття , світосприймання та взаємини між окремими людьми . А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу , що в свою чергу впливає на процес постання народньої творчості.Саме тому народна творчість нерозрив- но зв`язана з звичаями народу .

Звичаї народу - це ті прикмети по яких розпізнається народ не тільки в сучасному , а і в його історичному минулому.

Звичаї - це ті неписані закони , якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональ-них справах . Звичаї , а також мова - це ті найміцніші елементи ,що об`єднують окремих людей в один народ ,в одну націю .Звичаї , як і мова ,виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу .

В усіх народів світу існує повір`я , що той хто забув звичаї своїх батьків , карається людьми і Богом . Він блукає по світі , як блудний син , і ніде не може знайти собі притулку та пристановища , бо він загублений для свого народу .

Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України ,як до матері , що вічно страждає питає :

Чи ти рано до схід-сонця

Богу не молилась ?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

Ми , українці , нація дуже стара і свою духовну культуру наші пращури почали творити далеко до християнського пері- оду на Україні . Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру, але саме свою культуру , а не культуру взагалі . У нас на Україні вже була національна культура , і Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної , батьківської культури .

Зустріч Візантії з Україною - це не була зустріч бідного з багатим; це була зустріч якщо не рівних , то близьких поту гою,