На Херсонщині, під час роботи, і дівчата, і молодиці “вив'язуються” білими хустками. Цей звичай, імовірно, запозичений від сусідів.

Жіноча сорочка

Жіноча сорочка належить до найстаршої оде-жі наших предків. Можна припускати, що закняжих часів на Україні-Русі в теплий період року довга сорочка, підперезана поясом, була єдиним одягом жінок і дівчат. У південних сло-в'ян ще й тепер можна бачити жінок у такому одязі. На пам'ятнику в Адамкліссі4) жінки “вар>-варів” зображені в довгій, підперезаній сорочці, що біля шиї мас багато дрібних складок. Ті со-рочки зі складками дуже подібні на лемківські та бойківські сорочки, що існують і понині.

За козацьких часів в Україні жіночі сорочки мали приблизно такий самий вигляд, як і су-часні жіночі сорочки Київщини та всього Ліво" бережжя. Про це ми знаємо не тільки з малюн-ків Ріґельмана, а й з окремих експонатів соро-чок, що збереглися ще й до наших днів. Ті рід-кісні екземпляри жіночих сорочок козацького періоду потрапили разом з нами і на еміґра-цію. Наприклад, у Німеччині на виставці на-роднього мистецтва (м. Авґсрубґ, липень 1945) серед виставлених експонатів були дві жіночі сорочки: одна з них мала вже понад сто п'ят-десят років, а друга трохи менше. “Старша” со-рочка була вишита намиттям чорними і черво-ними нитками. Рослинний орнамент на поликах нагадував квітку соняшника з навколишнім ли-стям. “Молодша” була вишита тими де кольо-рами, але вже “зірочками”, що теж нагадували стилізовані квіти.

В травні 1947 року, в таборі міста Ділінґен була виставлена гаптована золотом сорочка, яка колись належала Мотрі Кочубеївні — це був експонат-унікат, що йому тепер вже не можна скласти ціни, а тим більше за межами України. Усі ці сорочки походили з Лівобережжя, вони були без коміра, лише з вузенькою лямівкою по краю зібраного на нитку полотна навколо ви-різу для шиї. Такі ж самі жіночі сорочки ми зустрічаємо і на Київщині, на правому березі Дніпра. На іншій території Правобережжя (крім Київщини) крій жіночих сорочок дещо інший; тут жінки шиють сорочки з коміром стоячим або відкладним, а рукава з манжетами та з оборкою на кінцях біля зап'ястків. Обидва типи жіночих сорочок, Ліво- і Правобережжя, ши-ються з розрізом посередині грудей. В лівобе-режній сорочці пазуха не вишивається, а в правобережній майже завжди вишита.

У всіх українських жіночих сорочках рукава є широкі і довгі; звичайно ширина рукава до-рівнюеться двом третім довжини. Цікаво, що в Х-ХІ-му століттях широкі рукава жіночих со-рочок були поширені у всіх мешканців захід-ньої Европи і цю моду Европа запозичила від південних та південно-східніх слов'ян.

Звичайна довжина українських жіночих со-рочок, що носяться з плахтою або запаскою, по-винна сягати по “кісточки”. Сорочки до спід-ниці шиються трохи коротші. З-під плахти чи запаски повинен визирати долішній вишитий край сорочки, що називається “поділ” або “по-долик”.

пошитою підтич-кою. У бойків і лемків е ще жіночі сорочки з великою кількістю складок Українські жіночі сорочки у всіх місцевостях України діляться ще на два типи: “додільна сорочка”, яка шиється з одного шматка полот-на і “сорочка з підтичкою” — горішня частина сорочки шиється з тонкого полотна, а долішня з грубілого. У бойків і лемків е сорочки, що їх горішня частина шиється окремо від долішньої, тобто сорочка шиється окремо від підтички. Цікаво, що в бойків існує відповідна паралеля і в чоловічому одязі; там чоловіки мають або дуже довгі, по коліна, сорочки, що відповідають додільним жіночим сорочкам, або дуже короткі, до пупа, сорочки, що відповідають коротеньким жіночим сорочкам з окремою біля коміра. Роз-різ у такої сорочки е не посередині грудей, як це ми бачили в інших місцевостях України, а збоку. Чоловічі сорочки лемків мають розріз ззаду, на спині.

Матеріялом для всіх жіночих українських сорочок завжди було. і є біле лляне, чи коноп-ляне, полотно домашньої роботи або купована біла бавовняна матерія. Білий колір українсь-ких сорочок — це найстарша, й найхарактери-стичніша їх особливість.

Другою особливістю української жіночої со-рочки є вишивка. За вишиттям жіночі сорочки можна поділити на три типи, а саме: наддні-прянські, галицькі та поліські. Наддніпрянсь-кий тип сорочки вишивається червоними і си-німи або чорними нитками, а також сірими або білими нитками по білому полотні; характери-стичним орнаментом тут є рослинний. Галицьке вишиття поширене майже по всьому Поділлі та в мешканців Карпат; характеристичним орна-ментом для цього типу е геометричний і багато-кольоровий; тут для вишиття вживаються сині, червоні, зелені, жовті та оранжеві кольори ниток. На Поліссі жіночі сорочки або цілком не вишиваються, або вишиваються тільки черво-ною заполоччю та й то дуже простеньким орна-ментом. Вишивками оздоблюються горішні ча-стини рукавів, що називаються “вуставками” або “поликами”; вузенькою смужкою вишива-ються рукава біля зап'ястків, комір, якщо він є; часом вишивають пазуху, і завжди вишива-ється долішній край сорочки “поділок”. Інші частини української жіночої сорочки ніколи не вишиваються.

Найбільше та найкраще вишиття на сорочках мають дівчата, молодиці вже скромніше виши-вають свої сорочки, а старші жінки та бабусі найчастіше задовольняються лише вирізуван-ням або скромною однокольоровою, здебільшо-го чорною або синьою, вишивкою на поликах, а пазуха та комір е не вишиті. Найбільше праці та мистецького хисту вкладається на полики, бо то е найважливіша частина вишиття жіно-чої, чи дівочої сорочки. На Наддніпрянщині по-лики вишиваються або вирізуються (гаптують-ся) негустим рослинним орнаментом. На Поділлі та в Галичині полик зашивається суцільною широкою смугою поперек рукава різнокольоро-вим геометричним орнаментом. Про жіночу со-рочку є такі народні приповідки:

“Рукава