Урок народознавства «Без верби і калини нема України»
Клас прикрашено ви-шитими рушниками, в центрі портрет Т.Г. Шевченка. Над портре-том слова: «Червона ка-лина — символ України».
На столі, застеленому рушником, тарілка, оз-доблена народним розписом. На ній — хліб і кали-на. Поруч стоїть глечик з гілочками калини. Біля столу лави, вкриті ки-лимками.
Вчитель. Дорогі діти! Сьогодні у нас не зовсім звичайний урок. Ви, напевно, помітили, як гарно прибрана на-ша кімната. Так, у нас сьогодні піде мова про калину. Про цю, звич-ну на перший погляд, рослину, але таку незвичайну.
Важко уявити сільське подвір'я в Україні, де б не ріс цей чудовий кущ. Майже в усіх народів є улюблені дерева-символи.
У канадців, скажімо, клен, у росіян — берізка і гороби-на, а в нас — верба і калина.
«Без верби і калини нема України», — говориться в на-родному прислів'ї. На всій планеті росте помад 200 видів калини, а в Україні лише вісім, оспіваних у піснях, леген-дах, казках та віршах.
Ми вирушаємо з вами калиновими шляхами і побачи-мо, що калина є вірною супутницею від її народження і до останніх днів.
1-а учениця.
Посадіть калину
Коло школи,
Щоб на цілий білий світ
Усміхалась щиро доля,
Материнський ніжний цвіт.
Посадіть калину
На городі,
Щоб заквітнула земля!
Із роси — пречиста врода,
З неба — почерк журавля.
Посадіть калину
Коло тину,
Щоби злагода цвіла!
Буде щедрою родина —
Буде честь їй і хвала.
Посадіть калину
Коло хати,
Щоб на всеньке на життя!
Стане кожен ранок святом,
Дітям буде вороття.
Посадіть калину
В чистім полі,
Хай вона освятить час!
Рід наш любить дуже волю,
Хай же воля любить нас!
Синє небо, злоте поле...
Посадіть калину коло школи,
А щоб цвіт її не стерся,
Не зів'янув в спориші,
Посадіть калину коло серця,
Щоб цвіла вона в душі
На середину сцени (класу) виходить дівчина з кетягом калини в руках і розповідає.
2-а учениця.
На зеленій гілочці, розгалуженій звер-ху, почіплялися пурпурові намистинки. Це ягоди ка-лини. Розмістили-ся вони купкою на тоненьких ніжках.
Ці плоди соковиті, кисло-солодкі, з гір-куватим присмаком усередині, з плоску-ватою кісточкою.
Калина росте в лісі, на луках, по берегах річок, на го-родах високими кущами. Зацвітає навесні білими суцвіттями, а ягоди достигають пізньої осені. Навіть коли вже випаде сніг, вони ще виграють на гілках яскравими вогниками.
Калина з давніх-давен увійшла в побут людей не лише як їстівний продукт, а й як окраса. Узимку нею прикра-шають святковий зал. Здавна дівчина і калина поєднува-лися в піснях і переказах. Чому? Послухаймо, про що розповідає народна легенда.
Учень. Колись на Україну нападали турки і татари. Усе нищили на своєму шляху, а дівчат і хлопців забирали в полон.
І ось одного разу хотіли забрати в полон першу красу-ню села. Але дівчина почала тікати. І була б утекла, та на лихо зачепилася за дерево своїм намистом.
Намисто розірвалося, посипались на землю червоні на-мистинки. Забрали вороги красуню, і там вона загинула. А червоні намистинки зійшли. З них виросли прекрасні кущі з червоними ягідками. Назвали їх люди калиною. З того часу й росте на землі цей чудовий кущ.
Вчитель. Калина здавна була уособленням дівочої кра-си. Люблять її в Україні. На Вінниччині є великі калинові гаї. Про один з них йдеться у легенді, яку використав М.Стельмах у повісті «Щедрий вечір».
«Давно це було. На одне село напали турки і татари. А в селі було весілля. Дівчата, щоб не потрапити в полон, кинулись тікати від ординців у непрохідне болото і всі там утопились. А незабаром на тому місці виріс калиновий гай: взимку в чер-воних, кетяга., а влітку, люди кажуть, звідти чути стогін».
Образ калини входить у нашу свідомість ще з раннього дитинства разом з маминою колискою, маминими роз-повідями про лікувальні властивості цих ягід.
Не було в народній медицині колись, та, мабуть, і те-пер такого помічника від застуди, як калиновий чай.
Свіжі ягоди з медом та водою вживали при кашлі, сер-цевих захворюваннях, для регулювання травлення, тиску крові.
Соком калини дівчата та жінки очищали обличчя, щоб рум'янилося.
Маленькі дівчатка у віночках виконують пісню «Ой єсть в лісі калина».
1-а учениця. У народі цінують калину за її цілющі вла-стивості. З ягід варять кисіль, джеми, варення. Тому й са-дили кущі біля криниць, щоб вода була холодна і смачна.
Наруга над калиною вкривала людину ганьбою. Дітям, щоб не рвали цвіту, казали: «Не ламайте калину, бо на-кличете морози».
Вчитель. Дитина підростала. Мама й бабуся, чи ще хтось, розповідали казку про калину, калинову сопілку.
2-а учениця.
КАЛИНОВА СОПІЛКА.
Давно жила в селі одна бідна родина: батько, мати й син. Коли син підріс, то пішов по світу щастя-долі шукати. Йшов він, йшов, бачить — росте на узліссі кущ калини.
Сів він під ним відпочивати. А калина так ласкаво шепо-тить гілочками, наче хоче йому щось розповісти.
Юнак вирізав з калини сопілку і заграв. Як же він здиву-вався, коли заговорила сопілка людським голосом.:
Ой помалу, помалу, юначе, грай,
Та не врази мого серденька вкрай.
Мене сестриця зі світу згубила,
В моє серденько ніж устромила.
Коли юнак дійшов до села, він розповів людям про дивну пригоду. І вони повідали йому про ту страшну трагедію, що трапилась тут, де виросла калина.
Бабина донька, заздрячи красі й працелюбності дідової дочки, убила її та закопала в лісі. На місці, де пролилась кров бідної дівчини, виріс кущ калини.
Навесні він зацвітав білим цвітом, влітку ховав подо-рожніх від спеки і дощу, а восени і взимку пломенів червони-ми кетягами.
Співа соловейко про сонце й хмаринку,
Про любу Вкраїну, що квітне
