Весняний цикл обрядовості Прикарпаття

ПЛАН

І. Вступ.

Історико-етнографічна довідка Прикарпаття.

Ритуально-міфологічна основа весняного циклу календарної обрядовості.

ІІ. Основна частина.

Гаївки як жанр весняного циклу.

Хронологічно-тематична класифікація гаївок.

Нотні приклади.

ІІІ. Висновки.

ІV. Додатки.

Аналіз творів.

Паспорт виконавців.

Список використаної літератури.

Карта місцевості.

ВСТУП

Історико-етнографічна довідка Прикарпаття.

Прикарпаття – чудовий, квітучий край України. Кругом високі гори, запашні ліси, шовкові долини, п’янке смерекове повітря.

Територія Прикарпаття характеризується надзвичайно складною і своєрідною історією заселення і господарського розвитку. Зміна різних соціально-економічних формацій, перехід під володіння та однієї держави то другої багатовіковий гіт населення з боку кожної з них істинно вплинули на характер і напрямок господарства, АН особливості формування і відтворення населення, на демографічні процеси, на географічне розміщення і структуру населення.

Археологічні та історичні дослідження свідчать, що Прикарпаття було заселене ще в доісторичну епоху. Це підтверджують виявлені тут залишки стоянок раннього, середнього і пізнього неоліту.

Північні і південні схили Карпат, тобто територія сучасного українського Прикарпаття та Закарпаття, за свідченням більшості істориків, були заселені хорватами потім переважно слов’янами. Слов’янські племена були автохтонами цієї території, мали високий рівень культури, відзначалися досить високою густотою населення.

Прикарпаття увійшло до складу ХІ ст. в період коли князь Володимир повністю завершує об’єднання всіх руських земель (Перемишль, Черв енські міста, Закарпатська Русь та інші). Найбільшим місто на території сучасного українського Прикарпаття був Блич – політичний і адміністративний центр – Галицько-Волинської землі (ХІІ-ХІІІ ст.). В цей період на території Прикарпаття виникає ряд, інших міст (Снятин, Перегінськ, Коломия, Калуш, Старий). В 1349 р. Польща захопила Галицьку землю на Прикарпатті розвиваються товарно-грошові відносини. Основою економіки з ХV до першої половини ХІХ ст. було сільське господарство провідними галузями якого були землеробство і тваринництво, підсобними – промисли по переробці зерна і продуктів скотарства, рибальство та інші.

Серед українського населення Карпат і Прикарпаття виділялися чітко виражені етнічні групи, які характеризувалися цілим рядом відмінностей у побуті, одязі, говорах тощо. В першій частині “Географії Руси” Р.Заклинського читаємо, що “Русинів, що сидять в горах низького Бескида, називають Лемками, других, що живуть в горах від ріки Ослава, аж по жерела Лімниці, називають Бойками, а тих, що живуть в Чорнога по стороні галицькій, буковинській і угорській, називають Гуцулами. Крім того маємо ще жителів рівного поля і тут одних називають Подоляне, інших Ополяне, Ністровяне, Долішняне Сотаки, дителів лісових названо Поліс юки, тих що живуть між Дністром і горами названо Підгорянами.

На теперішній час Гуцули заселюють частину гірських районів Івано-Франківської і Чернівецької областей та Рахівських район Закарпатської області. Це дуже цікава етнічна група, яка відзначається надзвичайно оригінальною матеріальною і духовною культурою, особливими характерними і неповторними рисами у забудові осель. в одязі, у народній поетичній і музичній творчості.

Бойками називають етнічну групу українців гірських районів Львівської та Івано-Франківської областей, між ріками Ужем і Торцем. Культура і побут бойків, як і гуцулів, відзначаються цілим рядом особливостей.

Лемківщина розташована по обох схилах Бескидів, між ріками Сяном і Попрадом, а також на захід від Ужа. Ця територія, яка споконвіку знаходилася у чужоземному оточенні і, незважаючи на це, її населення зберегло оригінальну культуру, побут і мову.

За сучасною точкою зору до Прикарпаття належить більша частина Івано-Франківської області. Це такі райони: Рогатинський, Калушський, Богородчанський, Трумачцький, Гореденківський, частина Галицького (м.Галич відноситься до Придністров’я), частина Волинського (м. Болехів відноситься до Бойків).

Надвірнянський (до Яремчі), Коломийський і більша половина Снятинського районів відносяться до Покуття. Яремне, Ворохта, Косовський, Верховинський район – Карпати. Це все ми можемо побачити на карті де розмежовуються ці всі регіони.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Гаївки як жанр весняного циклу.

У давнину твори, що виконувались у весняний час, були своєрідними магічними замовляннями на те, щоб прискорити весняні переміни: ліс – зазеленіти, траву – прорости, посіви – піднятись, квіти – розцвісти. Вони супроводжувались імітативно – магічними рухами або танцями.

Відповідно до основних обрядових дійств, можна виділити такі жанри народної словесності: веснянки, гаївки та волочені пісні.

Різновидом веснянок є гаївки – твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, весняні ігрища та святкування, що відбувались у гаях, лісах чи поблизу водоймищ. С. Килимник заперечує думку О.Петрицького про те, що термін “гаївка” походить від назви індійського свята весни “гулі” або “голі”. Він відстоює думку, висловлену вперше В.Гнатюков, що “гаївка” походить від “гай” – місце проведення язичницьких оргій та забав, звідси – часті рефрени типу “гай-гай”, “ой, гай”, “гаю-гаю” та інше.

Дехто з дослідників н поділяє такої думки, оскільки поряд з терміном “гаївка” існував цілий ряд інших назв цього жанру, що побутували паралельно на різних територіях. М.Грушевський, зокрема, подає такі: “ягівка”, “гаілка”, “гагілка”, “ягілка”, “магілка”, “галанівка”, “лаголайка” та інші. Ф.Колеса вважає, що відмінність гаївок полягає в тому, що вони виконувались тільки у час великодніх свят, а веснянки, на його думку, “обіймають крім гаївкових ігор, ще й цілий цикл весняних пісень, які співаються вже від Благовіщення цілу весну... але в деяких сторонах (Поділля, Холмщина, Підлясся) вживають паралельно обох назв: Гаївки, які побудуть в Прикарпатті, зокрема в Івано-Франківські області, виконуються лише у Великодні свята і Провідну неділю В. Гнатюк висловив думку, що “не кожну веснянку можна зачислити до гаївок, хоч кожна гаївка є веснянкою”.

Як один жанр веснянки – гаївки розглядає С.Килимник. У своїй праці “Український рік у народних звичаях в історичному освітленні” він подає таку їх тематичну класифікацією: 1) наверстовані з релігійними додатками