У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


факт. У 1594 р. двоюрідний брат майбутнього царя Бориса Годунова, боярин Дмитрій Годунов, передаючи в дар одному з монастирів рукописну «Лицевую Псалтырь», зробив напис, що це діялось «року 7102 у Богом береженному і царствуючому граді Москві, Третьому Римі»4. Тут варто також зауважити, що десь у цей час ця концепція цілком оволоділа навіть такою специфічною частиною московського суспільства, як старообрядці, котрі, незважаючи на затяту опозиційність і до офіційного православ'я, і до світської влади, настільки перейнялись месіанськими постулатами, що оголосили їх творця — Філофея — святим. У середині XVII ст., за царя Олексія, концепція отримує чітку зовнішньополітичну об'єктивацію з українським і константинопольським напрямами. Найбільше зусиль було кинуто на перший: незалежна православна Україна становила неабияку загрозу для «третьоримської» Москви, прямо суперечила її ідеології. Адже згідно з Філофеєвою концепцією, Москва залишалась останньою і єдиною православною державою; крім того, саме Київ відігравав у цій теорії надзвичайно важливу роль поєднувальної ланки зі спадщиною «старих Римів», без нього Москва втрачала необхідну основу своєї ідеології — історичну тяглість. Тому Київ, цей потенційний IV Рим, в очах москвинів, не мав права на існування і конче мусив загинути. Тоді ж було вперше накреслено плани оволодіння Константинополем, ІІ Римом. Перетворення Московського царства у Російську імперію у XVIII ст. спричинило до значної еволюції первісної месіанської формули; однак це були зміни фасадні, які жодним чином не вплинули на суть московської месіанської теорії. Знаменита реформа Петра І, спрямована, в першу чергу, на зміни внутрішнього розуміння царської влади та її взаємин із церквою, призвели не до секуляризації, а до остаточного утвердження цезаропапізму, як того вимагала стара концепція Філофея. Надзвичайного піднесення теорія Третього Риму досягла за владарювання Катерини ІІ. В останню чверть XVIII ст. зовнішньополітична активність імперії, що вилилась у низку російсько-турецьких воєн, була буквально пройнята містичними «третьоримськими» мріями загарбання Близького Сходу — так званим «Грецьким проектом» оволодіння Чорним морем, протоками Босфор і Дарданелли і, головне, Константинополем. Символічною ознакою фанатичної віри Катерини у ці грандіозні плани було хрещення її онука ім'ям Константин, іменем славетного візантійського цісаря: «у своїх планах вона уявляла його Візантійським імператором»5, — переконана Н. Полонська-Василенко. Нав'язлива ідея оволодіння Константинополем дістала гідне продовження й у XIX ст. 1807 р. в Тільзіті Олександр І, перекроюючи разом з Наполеоном карту Європи, наполіг на віднесенні Османської імперії та Балкан до сфери російського впливу; а вже через 5 років, воюючи зі своїм недавнім полюбовним партнером, оголосив цю війну «священною». За Миколи І дійшло навіть до того, що чергову війну з Туреччиною (1853 р.) було приурочено до 400-ліття падіння Візантії; зрозуміло, що і на цей раз війні надали «священний» характер — війни проти півмісяця, в оборону хреста. Не полишає ця ідея ні Олександра ІІ, ні, тим більше, Миколу ІІ. Як писав на поч. XX ст. міністр закордонних справ імперії С.Сазонов, «Східне питання» стало «головним питанням російської зовнішньої політики в сенсі вікових очікувань Росії»6. Стара месіанська теорія не лише не була зруйнована «до основанья» більшовицьким режимом, а, навпаки, — отримала друге дихання. Химерні ідеї світової революції та всесвітнього «водительства», концепції на кшталт «експорту революції» — незаперечне цьому підтвердження. Які ж причини отієї надзвичайної ваги і настирливої безперервності Філофеєвої концепції, такого пристрасного захоплення нею росіян уже протягом шести століть? Не будемо ігнорувати суто формальний бік справи. Йдеться про незмінність протягом віків самої «третьоримської» формули (за винятком хіба що незначного корегування месіанської риторики відповідно до історичної кон'юнктури). Цьому треба завдячувати, насамперед, самій особі проникливого псковича, який подбав про належний жанр — послання, що містило значне психологічне навантаження авторитетного напучування нащадків древнім прадідом, мудрецем з глибини віків, а також оригінальний стиль — таке собі релігійне заклинання, витримане в строгому церковно-біблійному дусі. Не можна не брати до уваги й численні випадки фальсифікацій грамот, літописів, легенд тощо книжниками-переписувачами і видавцями з метою їх «узгодження» з теорією ІІІ Риму, особливо у XVI, XVII і XIX віках. Красномовним прикладом можуть слугувати пригоди із документацією свідчень московських очевидців укладення Флорентійської унії Римською і Константинопольською церквами з метою порятунку Візантії від турецької загрози (1439 р.). Навіть російський дослідник часів Миколи ІІ А.Щербина, висловлюючись про авторство одного із творів, який нібито мав належати членові московської делегації на соборі, констатував, що цей витвір вийшов з-під пера людини тямущої, котра в свій час мала авторитет. В будь-якому разі, тільки не з-під пера Ієрея Симеона вилився цей «офіційний» компілятивний твір з доволі ретельною літературною обробкою7. Ця та інші фальсифікації щодо унійних джерел мали на меті спаплюжити саму ідею унії, що було конечним для потвердження важливого пункту концепції «Москва — Третій Рим» — гріховну латинізацію Візантії («...відтоді Константинопольська Церква зруйнована і розклалася, як овочеве сховище»8). Крім того, мали місце перекручення самого тексту послань: наприклад, вживане Філофеєм «Ромhйское царство» (тобто «Візантійське») у багатьох відомих тепер редакціях фігурує не інакше, як «Росейское царство», хоча в час написання послань такого поняття ще не існувало. Проте тут видається доцільнішим зупинитись на таких шести функціональних аспектах концепції ІІІ Риму, котрі, на нашу думку, найбільше спричинились до закорінення цієї форми месіанства в російській свідомості та дійсності:

Експансіоністська функція. Не дивно, що про експансіонізм Москви написано томи: росіяни буквально жили нескінченними війнами

Сторінки: 1 2 3 4 5 6