видимий і живе за піччю, або ж відразу біля порогу. Побачити домовика можуть зовсім маленькі діти. Іноді він показується на великі свята - Різдво, Великдень, Трійцю. Цікаво, що зовнішній вигляд домовика в народній уяві залежить від матеріального стану сім'ї в домі якої живе домовик. В бідніших домах він голий, в багатших покритий шерстю.
Домовик не любить сварок, він слідкує за тим щоб у родині був лад та спокій, щоб сім'я дотримувалась традицій та звичаїв. Не любить домовик коли дівчата ходять з непокритою головою і лягають спати голими.
Якщо кожен член родини поважає домовика, то він може допомагати в господарстві, особливо чоловікам. Якщо ж його чимось розгнівити, або ж не запросити на своє нове помешкання, то тоді добра не чекай - і робота буде не ладитись, і стосунки між членами родини значно погіршаться.
Домовик може віщувати долю. Для цього він душить людину уночі, і тоді треба запитати: "На добро чи на зло?". Якщо на добро то нічого не скаже, якщо ж на зло то дихне на Вас холодним подихом.
Є у домовиків і своє свято - 10 лютого на день Єфрема Сирина. Кожна господиня цього дня повинна приготувати улюблену страву домовика - кашу, і залишивши її на ніч запросити домовика на вечерю.
Домовика, незважаючи на всі його гарні риси, християнська релігія вважає нечистою силою. Хоча в дохристиянські часи він виконував роль доброго духа - заступника та охоронця оселі.
Покійники
Пам'ять про своїх предків, які жили на цій землі і залишили на ній свій слід завжди була притаманна українському народу. Поминальні обряди, почитання померлих родичів супроводжують кожне християнське свято. Через тиждень після Великодня, наприклад, відзначають так звану Радуницю - Великоднє поминання померлих, на Трійцю проводять "Зелені діди" і так далі. Але при всьому цьому душі покійних, які не відчули спокою на тому світі можуть заподіяти серйозної шкоди людям, що живуть на цьому світі. Саме для того аби уникнути цього треба у молитві просити Господа вибачити усі вільні та невільні гріхи померлого.
За традицією поминання покійного проводять тричі - на третій день - коли душа залишає тіло, на дев'ятий день, та на сороковий - коли душа відвідавши усіх своїх близьких залишає цей світ. Але іноді вона може залишитись, і тоді чекай неприємностей. Якщо мати дуже побивається за своєю померлою донькою, або навпаки, то вона може являтись їй уві сні а в особливих випадках і наяву. Все б, здавалось, нічого, але покійна забирає силу у живої і уже через деякий час можна відчути страшенну слабкість і втрату інтересу до життя. В такому випадку треба негайно занести до церкви панахиду за померлим і влаштувати обід на який запросити усіх родичів небіжчика.
Увечері на Чистий четвер після закінчення служби у храмі покійники влаштовують свій "мертвецький Великдень". До церкви сходяться душі померлих, а службу їм правлять померлі священники. Але зустрічатися з родичами, які відійшли на той світ, не треба ні в якому разі, бо зустрівши живого вони хочуть його задушити і забрати з собою. По своїх могилах небіжчики розходяться лише після третіх півнів, тому вночі цього дня краще на вулицю не виходити. Є ще декілька днів, коли Господь відпускає душі померлих на Землю - на Спаса, під час Русалчиного тижня. На день святого Іллі пророка душам померлих праведників дозволяється раювати у воді, а грішник можуть обмити свої гріхи. Живим же купатись заборонено, бо покійник може забрати любителя гострих відчуттів на екскурсію до потойбічного світу.
Воістину фантазія українського народу цікава і повчальна. Темні сили пов’язані з різними релігійними формами очищення, спонукають людей не робити лихих справ, тягнутися до чогось світлого, божественного.