Традиційні народні знання
В процесі виробничої діяльності, спіл-кування з природою, з навколишнім середовищем і у зв'язку з суспільним розвитком у населення Гуцульщини виробились багаті традиційні знання, без яких неможливо було б обійтись в умовах натурального і напівнату-рального способу господарювання.
Традиційні народні знання допома-гали селянам орієнтуватись на місце-вості, пристосовуватись до природи, робити обрахунки і виміри, служили основою для пізнання світу.
Народний календар. Особливе місце в житті горян посідав народний ка-лендар, який відбиває характер і етапи господарської діяльності насе-лення. Він задовольняв потребу у ви-мірі часу, регламентував працю і від-починок, певним чином виливав на суспільну поведінку людей. В ньому відобразилось світорозуміння населен-ня Гуцульщини, його етнічна історія, традиційний уклад життя. Звичайно, він зазнав впливів як офіційного світ-ського, так і церковного календаря. Так, відомо, що рік, за гуцульським, народним календарем, розпочинався від Різдва (25 грудня ст. стилю – 7 січня н. ст.), на яке народна тради-ція перенесла багато моментів з бли-зького за часом передхристиянського свята зимового сонцестояння, що від-значалося як початок аграрного року. Проте, як показують польові матеріа-ли, багато старожилів вважає, що рік розпочинається на Семена Стовпника (1 вересня ст. стилю – 14 вересня н. стилю), тобто так, як це подано в церковному календарі. Взаємодія, а вірніше, накладання церковного ка-лендаря на народний спостерігається і у визначенні пір року, місяців, окре-мих свят.
Гуцульський календар має яскраво виражену слов'янську основу. Па озна-чення поняття «календарний рік» гу-цули вживали назви «рік», «гід», «літо», для вираження поняття «то-рік»— «гівдтепер», тідтепер» і «тогід». Є ще прислівник «передтогід» — поза-торік, «позапердтогід» — ще на рік раніше. Рік ділиться на чотири пори року, що мають назви: весна, літо, осінь, зима. О. Кольберг вказує, що гуцули до весни, літа, осені відносили тільки по два місяці, решту місяців — до зими.
В життєвій практиці пори року, мі-сяці визначались _основним видом сільськогосподарських робіт, а саме: «як орали» — квітень; «як бурєшку садили» — травень: «на перше сапа-нє» — червень; «як вівці стригли», «як ішли з маржинов у полонину», «як зачали пускати плоти» — червень; «як полотна білили» — липень; «як сіно косили» — серпень; «як отаву збира-ли»— вересень; «як кукурудзи зби-рали» — жовтень.
Найбільш важливі сільськогоспо-дарські роботи виконувались у певну пору року, згідно регламентуючого моменту — певного релігійного свята. У відповідності до великих свят і ви-дів робіт, які виконуються до або піс-ля цих свят, гуцули визначали і самі пори року. Весну називали святим
Юрієм, літо – святим Петром, осінь — святим Дмитрієм, а зиму — святим Миколою6. За народними уявленнями, пори року міняються, коли один свя-тий передає ключі іншому.
Поділ на місяці в лічбі часу мав дуже невиразне окреслення. Переваж-на більшість інформаторів відзначала, що гуцули рахували місяці по зовніш-ньому вигляду небесного світила — місяця. Але на відміну від типових місячних календарів, якими деякі на-роди користуються ще й зараз (в їх основі лежить фаза місяця від новолуння до новолуння), гуцули в одних місцевостях рахували місяці від «новю до новю», в інших — «від повні до повні».
Гуцули налічували 12 повних кругів місяця по небу від фази до фази, тоб-то 12 місяців. Вони зауважили також, що через кілька років «набігає» 13-й місяць. Такий рік закарпатські гуцули називають «пересгупннм» ро-ком, і 13-м місяцем вважають «марот». В інших районах Гуцульщини таким місяцем вважається «просимець».
Одні вважають, що тринадцятимісячним є кожний четвертий, інші кожний сьомий рік. У науковій літе-ратурі вказується, що » місячно-со-нячному календарі слов'ян додатковий 13-й місяць вставлявся сім разів у кожні 19 років.
В. Шухевич наводить такі назви мі-сяців: 1 — січень, 2 — січник, 3 — марот, 4 — березень, 5 — травень, 6 — гнилень, 7 — бидзень або білень, 8— копень, 9 — жовтень, 10 — листопад, 11—грудень, 12 — просинець. В «На-родному календарі... у Зелениці Надвірнянського повіту» А. Онищука п'я-тий місяць має назву май, шостий — бидзень перший, сьомий — бидзень другий, восьмий — пливий, десятий — падолист, дванадцятий — просимець. Два січні (перший і другий місяці) виступають у с. Росішка Рахівського р-ну Закарпатської обл.17 У с. Чорна Тиса цього ж району зафіксовані такі назви: 2 — лютий, 4 — марот (у «пере-ступний» рік), 9 — илевий (від св. Іл-лі). У календарі, записаному на буко-винській Гуцульщині, другий місяць називається казибрід. Так само цей місяць називається у с. Березів Ниж-ній Косівського р-ну Івано-Франків-ської обл., у с. Шепіт цього ж райо-ну — казибрень, у с. Микуличин Надвірнянського р-ну — казидорога.
Більшість гуцульських назв міся-ців – слов'янського походження (див. для порівняння найбільш поширені давньослов'янські назви: сечень. лю-тий, березозол, грудень, студень, а також сучасні українські назви мі-сяців. Виняток становить лише «март», «марот» — латинського походження.
Діалектні назви – просинець. прозимець, казибрід, казибрень, кази дорога – зустрічаються не тільки на Гу-цульщині, а й в інших районах Украї-ни. Щоправда, просинець (прозимець) виступає ще в гуцульському календарі і як проснмець. Інформато-ри на території колишньої галицької Гуцульщини, а також А. Онищук в «Народному календарі...» пояснюють, що це пора, коли марга (ху-доба) просит сі на даваньи». О. Кольберг також вказує на зв'язок цієї наз-ви з дієсловом просити. Просимець, за О. Кольбергом,— це час, коли найбіль-ше просять на весілля, а за В. Шухевичем — «просинець просить зими, снігу».
Спостереження за поведінкою