При найрізноманітніших захворю-ваннях вживались «бучіниш», «золо-тий корінь» і «змієвона». Особливо ці-нило гуцульське населення «змієвону». Про її чудодійну силу ходили легенди. Вважали, що рослина ця, тонкий зміє-подібний корінь якої тікає, коли, ко-паючи, не покласти біля неї окраєць хліба, здатна вилікувати 40 недуг і серед них важкі захворювання нерво-вої системи. У Верховинському р-ні (села Верхній Ясенів, Голови) спирто-вий настій кореня «змієвони» для на-тирань рекомендували навіть при па-ралічах.

Частіше, ніж у медичній практиці мешканців інших місцевостей України, вживались у гуцулів для лікування лісові дерева та кущі. Особливо слід відзначити надзвичайно широке й різ-ностороннє застосування ялівцю (Juni-perus communis L.) — «жереп», «же-репина». У відварі ягід або кореня рослини мочили ноги при подагрі, рев-матизмі і тромбофлебіті, настій ягід приймали від кашлю, відвар лис-тя — при захворюваннях нирок. У де-яких селах Косівського та Верховин-ського районів (села Верхній Ясенів, Старі Кути) мазь із потовчених ягід ялівцю і овечого жиру застосовували для лікування шкірних недуг. Для профілактики епідемічних захворю-вань — холери, тифу — рекомендували споживати сирі ягоди. З цією ж ме-тою димом ягід ялівцю окурювали житло. З лікувальною метою вживали бруньки і живицю сосни (Pinus silve-stris L.). Відвар бруньок застосовува-ли при простудних захворюваннях, приймаючи кожні дві години по одній столовій ложці, у вигляді ванн при ревматизмі. Живицею лікували ту-беркульоз легень, приймаючи по чай-ній ложці з гарячим молоком 3—4 ра-зи на день, тромбофлебіт, вживаючи у вигляді компресів з будь-яким жи-ром. У Рахівському р-ні її застосо-вували при опіках та екземі.

Використовувались для лікування і листяні дерева — верба, дуб, береза, липа. Відвар дубової або вербової ко-ри, як і спиртовий настій березових бруньок, вважались добрими раноза-гоюючими засобами, а чай з цвіту липи — перевіреним потогінним.

Успішно використовувались в гу-цульській фітотерапії лісові ягоди — чорниця («афини», «яфени»), брусни-ця («гогози»), малина. Дуже пошире-ною була калина. Ягоди її, як і скрізь на Україні, вживались при простудних захворюваннях. Використовували гу-цули і листя калини, прикладаючи йо-го до наривів, чиряків.

Широко застосовувались у народно-му лікуванні овочі, зернові та техніч-ні культури. Так, відваром моркви лі-кували жовтуху. До наривів прикла-дали свіже листя капусти, а квашене клали на лоб, коли боліла голова. За-стосовували при головних болях і лис-тя буряка, хрону, сиру, нарізану кру-жальцями картоплю.

Винятково важливе місце в прак-тиці народного самолікування гуцулів займав часник, рослина широко вжи-вана як у лікуванні, так і в магії ба-гатьох народів Сб. його протимікробні властивості були відомі ще древнім єгиптянам ти арабам. У Київській Русі часник використовували як охо-ронний засіб від «морового повітря». Гуцульські вірування про цю рослину аналогічні. Тут зафіксовано вживання часнику як профілактичного засобу при інфекційних захворюваннях — хо-лері, тифі, чумі. Ним натирали тіло, вішали на шию тощо. Вважався він і прекрасним дезинфікуючим засобом при хворобах дихальних шляхів, каш-лі, застосовувався як глистогінний та протималярійний засіб. Вживали час-ник і як протидіюче укусові гадюки. Використовували його і як оберег від «злих очей» та «нечистої челяди». Так, нічого не знаючи про фітонциди та їх згубну дію на мікроби, народ, спираю-чись на досвід лікування народними засобами, емпірично вживав часник як профілактичний та лікувальний засіб від різноманітних захворювань.

Мешканцям Карпат були добре ві-домі лікувальні функції білих грибів-боровиків. Попередньо розмочивши у гарячому молоці, їх клали до ран і наривів. В аналогічних випадках вживали їх мешканці інших місцево-стей України. На Косівщині відвар грибів застосовували також для поло-скання ротової порожнини при болі зубів. Добрим кровоспинним засобом вважались гриби, нідомі в народі як порхавки. В практиці народного ліку-вання гуцулів зовсім не застосовува-лись мухомори червоні, широко вжи-вані населенням українського та біло-руського Полісся70, хоча вживання отруйних рослин відоме в гуцульській народній медицині. Як болетамуваль-ний засіб при зубному болі застосову-вали у виді підкурювань насіння бле-коти (Ilyoscyamus nigcr L.) — «ні-миці», при шкірних недугах рекомен-дували купелі у відварі трави чистоті-лу (Chelidonium majus L.), який в Українських Карпатах зберіг давню слов'янську назву «розтопасть». У с. Яворів на Косівщині відвар ко-реня чистотілу вважався добрим ліком при хворобах печінки та ракових за-хворюваннях. Порошок з висушеної рослини разом з сіллю вживався в на-родній ветеринарії як засіб, що спри-яв збільшенню кількості молока у ко-рів . Культивували гуцули і широко застосовували при серцево-судинних недугах і таку отруйну рослину, як рута (Ruta graueolens L.).

Різноманітним і багатим був арсе-нал ліків тваринного походження, що до певної міри обумовлено основним заняттям гірського населення — ско-тарством та розвитком мисливства. З них особливо популярними були тва-ринні жири та молочні вироби. Слід зазначити, що використання молока і молочних продуктів з лікувальною метою властиве багатьом народам, од-нак для мешканців гірських місцевос-тей воно є домінуючим.

Гуцули свіжим або кислим коров'я-чим молоком промивали очі, коли бо-ліли, а гаряче кип'ячене з маслом або смальцем пили при простудних захво-рюваннях. Свіжою сметаною («памолотком») змазували рани. В анало-гічних випадках вживали гуслянку та жентнцю. Остання була особливо по-пулярною. З неї робили компреси при ударах, лікували шлункові захворювання, зокрема нестравність. З цією метою хворому давали випити 0,25 л кислої жентиці, а через деякий час (півгодини — годину) таку ж кількість свіжої.

Масло, особливо овече, застосовува-ли для натирань, рекомендували кла-сти на тім'я при болях голови простуд-ного характеру, використовували як основу для різних мазей.

Тотожну лікувальну дію мали й інші тваринні жири—свинячий, борсучий, ведмежий, собачий, гусячий, їжаковий. Найпопулярнішим був