«Ілюстрування українського національного одягу»

План

1. Вступ

2. Джерела дослідження Українського народного одягу.

3. Формування українського народного одягу.

4. Компоненти українського народного одягу доби капіталізму.

а)сорочки.

б)поясний одяг.

в)нагрудній одяг.

г)верхній одяг.

д)пояси.

е)головні убори

є)взуття.

ж)прикраси.

5. Комплекси одягу етнографічних районів України.

а)Полісся.

б)середнє Подніпров’я

в)Південь України.

г)Поділля.

д)Карпати і Прикарпаття.

6. ВИСНОВОК.

7. Використана література.

Вступ.

Дослідження як духовних надбань, так і матеріальної культури українського народу допомагає зрозуміти шляхи його історичного розвитку, глибоких історико–культурних зв’язків з братніми слов’янськими народами, корінні спільності, що їх єднали і єднають.

Народний одяг–один з основних компонентів матеріальної культури, тісно пов'язаний з усією культурою народу.

Український народний одяг розвивався і вдосконалювався протягом століть, вбираючи багатовіковий досвід, засвоюючи кращі традиції.

Народний одяг зберігає віками вироблену доцільність краю, пристосованість до природно–географічних умов, виробничої діяльності людей, смак естетичного втілення, глибину художнього чуття.

Увагу дослідників постійно привертають питання походження одягу. На противагу ідеалістичним теоріям, що намагаються пояснити його виникнення чисто естетичними потребами чи релігійними мотивами, дослідники розглядають одяг як одну з необхідних умов життя, його виникнення на перших етапах розвитку людства пов’язуючи з необхідністю захисту тіла від шкідливих кліматичних впливів навколишнього середовища.

В процесі розвитку суспільства на характер одягу впливали такі чинники, як відмінності за статтю, побудування форм сімейно-обрядового одяг. З виникненням класів одяг відбивав соціально-економічну нерівність. Шили одяг з тканин домашнього виробництва;орнаментальні техніки, художнє оформлення поєднувалися із структурою тканини та кроєм. На кожному історичному етапі одяг видозмінювався щодо матеріалу виготовлення, крою, колористики, естетичного оформлення, силуету тощо.

Джерела дослідження українського народного одягу.

Фактографічну основу вивчення одягу на ранніх етапах його історичного розвитку становлять дані археології і стислі писемно-історичні джерела. В початковий період розвитку людства–епоху раннього палеоліту–на території сучасної України в умовах холодного клімату людина починає жити в печерах, користується вогнем. Очевидно, тоді і виник найдавніший одяг–незшиті шкіри тварин.

Перші сліди розвитку одягу з тканин та хутра на території сучасної Лівобережної України зустрічаємо у скотарсько-землеробських племен. Про це свідчать знахідки одягу в селі Черевковому на Сіверському Дінці з дуже тонкого добре обробленого і старанно підібраного хутра, зшитого двома тонкими скрученими нитками. Племена скіфів займали територію від Дону до Дунаю .під час розкопів було знайдено масивну золоту нагрудну прикрасу–пектораль. На підставі різних знахідок можна говорити про окремі частини одягу скіфів. Розрізняють два типи штанів у чоловіків: вузькі шкіряні і широкі з вовняної тканини. Штани заправлялися в шкіряні чоботи перев’язані ременем коло кісточок .Верхній одяг складався з короткого шкіряного каптана підперезаного поясом. Жінки носили довге вбрання зібране біля шиї і на рукавах та підперезане в талії, поверх нього одяг подібний до халата. На першу половину ІХ ст., припадає утворення Київської Русі, яка згодом об’єднала всі східнослов’янські племена. З одягу зустрічається шапки–круглі або у формі ковпаків, сорочки з довгими та короткими рукавам, плащі. Значну роль в одязі у східних слов’ян відігравали прикраси.

Можна сказати, що частини одягу трудових і заможних верств населення стародавньої Русі–сорочка. штани, верхнє вбрання–свити й кожухи–для трудових верств, для заможних–плащ-корзно, головні убори–клобуки, взуття–постоли та черевики. У період формування трьох східнослов’янських народностей відбувається диференціація культури росіян, українців, білорусів, а так само й одягу як складової частини її. Розвиток українського національного костюма пов'язаний з одягом населення Київської Русі. В 1670–1672рр.на Західній Україні і Поділлі відомо, що селяни носили верхній одяг типу свити темно-коричневого кольору і сорочки з грубого полотна, а міщани та заможні жінки–з гаптованої китайки. Про одяг українців Східних Карпат –гуцулів у ХVІІІ ст. носили фарбовані в червоний колір штани, шкіряний пояс –через і так звану пастушу торбу. У післявоєнний період починається новий етап у дослідництві народного одягу його досліджують радянські етнографи як одне з найцінніших джерел. Етнографічні матеріали зібрані авторами в експедиціях у 1960–1970рр.,дали можливість встановити принципи територіального розміщення комплексів одягу та їх локальні відміни в різних історико-етнографічних районах.

Формування українського народного одягу.

Основною частиною чоловічого слов’янського одягу була сорочка двох типів–довга та коротка. Вони виготовлялися з грубого вовняного або лляного полотна, з коміром і рукавами. Штани також відомі слов’янам здавна. Штани–вузькі, тісно прилягаючі до тіла. Найдавнішим матеріалом для виготовлення одягу були шкіри тварин, хутро, вовна, рослинне волокно, з якого виробляли тканину. Значно поширюється на Русі вироби з хутра–кожухи, шуби, які підпоясувалися, а до пояса кріпилася зброя. Жіночий одяг складався з довгої нижньої сорочки з лляного полотна і запаски. Взувалися в личаки(порошні, лапті), а також черевики із шматка шкіри. Чоботи мали лише заможні верстви населення. Чоловіки носили різноманітні шапки, високі і низькі. На увагу заслуговують також чоловічі та жіночі зачіски. Чоловіки за деякими винятками носили довге волосся(коротко підстрижене волосся було ознакою рабства). Дівчата мали волосся розпущене або заплетене в коси, ходили з непокритою головою яку прикрашали лише пов’язкою. Заміжні жінки покривали голову полотняним покривалом кінці якого спадали на груди. Прикрасами рук грудей і вух були персні браслети і намисто. Характерна прикраса –пер-стені впліталися у волосся, звивали спереду і позаду вух до самих плечей(заушниці).

З часом одяг змінювався і вже у другій половині ХVІІІ ст. Гільденштедт(1745–1781)відзначав наявність в українських містах(Лубни, Городище та ін.)ткацького виробництва, суконних фабрик, виготовлення різного полотна. Але дворянство не задовольнялось одягом домашнього виробництва і купувало дорогі закордонні тканини які привозилися із Франції, Польщі, Німеччини. Проте крій одягу мав східнослов’янський характер. Сорочки вишивали чорним шовком, основним елементом у чоловіків були широкі штани,