Великі площі лісових угідь сприяли розвиткові одного з найвідоміших видів сільського промислу - бортництва, з розвитком якого пов'язане господарське освоєння території сучасного села Бортники.

1.2. Топоніміка і ономастика.

Особові назви і прізвища - це пам'ятки народних поглядів, понять, уявлень, в яких відображений дух народу, вони допомагають простежити тривалість проживання тих чи інших родин у селі, вказують на особливості побуту, матеріальної і духовної культури, оточуючої природи, на зв'язки з іншими народами. Вони дають цікавий матеріал для глибшого вивчення духовного обличчя народу, його психологічного складу, народного світогляду і світосприйняття, гумору, дотепу, кмітливості і спостережливості[30,с.165].

Як відомо, в XV ст. прізвищ ще не було, тільки імена. В актах XV ст. теж не знаходимо ні кількості жителів, ні їх прізвищ. Суцільні списки українського населення з соціальних низів з'являються тільки з другої половини XVI ст. Додатковим засобом більш чіткого визначення особи в цей період була вказівка на рід. заняття, професію. Найбільш поширеним і типовими були двочленні найменування типу Васко Кушнір, Мельник Васко і т. д., в яких на першому місці вказувалося церковне ім'я, на друг ому назва професії, або навпаки. Назви, утворені описовим способом, вказували місце проживання чи походження носія: „Грицько з Бортник.".,Іван Бортницький."„Михайло Жуківський." Однак у XVI ст. не було ще загальноприйнятої форми найменування людей [3,с.28]. Щодо суспільної необхідності індивідуального означення особистостей для практичного розрізнення їх у повсякденному житті. Наприкінці XVII ст. в джерелах згадуються селини з іменами Остап. Панас та прізвищем Белень Антон. У XVIII ст. в Бортниках серед імен найчастіше зустрічаються такі: Іван (24 рази). Микола (15), Федір (13). Григорій (12). Мотиви вибору і присвоєння $$~ям власних імен були різні. Вибір батьками імені традиційно базувався на вірі в магічну силу слова і був спрямований на побажання дитині благополуччя і щасливого життя. Даючи своїм дітям імена християнських святих, батьки сподівалися на їх заступництво і допомога впродовж усього життя[ 3,с.29].

Загалом, до запровадження кодифікаційного права засоби ідентифікації особи базувалися на звичаєвому праві, і в різних документах людину записували так. як її звали у побутовому оточенні. Прізвища ще не були остаточно сформовані, і в ролі додаткового уточнення використовувалися назви, що вказували на зовнішній вигляд, фізичні чи психологічні особливості людини. її професію, заняття, знаряддя праці чи місце мешкання[30,с.51-52]. Типовими назвами за зовнішнім виглядом чи фізичними вадами були прізвиська Щерба, Криворучко , Крив'як.

Фактично до XVIII ст. важко говорити про стабілізацію українських особових назв та прізвищ на територіях, де відбувався безперервний рух населення, зумовлений численними татарськими нападами, моровицями, голодом, коли руйнувалися і масово зникали села, а спустілі місцевості згодом заселялися зайшлим населенням.

Перші докладні списки жителів села появляються тільки з приходом Австрії. „Тілько від 1772 року, - писав І.Франко, - коли Галицька Русь перейшла під Австрію, дається правильне ведення реєстрів усієї людності, отже, й законне закріплене тих родових прозвищ. які застала тодішня адміністрація [31,с.5].

Так, за даними ілюстрації 1772 р., в селі проживало 69 родин. Ось прізвища цих стародавніх мешканців: Теодор Габріель, Теодор Капустинський, Іван Гриньків, Іван Анраць, Петрусь Спас, Петрусь Пристайко, Семен Смалужин, Іван Клекало, Григорій Клекало, Никифор Громадюк, Іван Суторіс, Іван Коцаба, Олексій Тома, Ігкатій Поликовський, Теодор Крив'як, Дмитро Бриняк, Якуб, Еліаш Козик, Михайло Пристайко, Василь Пристайко, Семен Панасів, Іван Кузьма, Костянтин Харчовинський, Якуб, Михайло Теодорів, Никифор Томів, Микола Хащовинський, Іван Маланчук, Якуб Гицромин, Павло Слободанюк, Теодоря Смик, Олексій Бриняк, Олекса Якубів, Теодор Клекайло, Григор Мелиборода, Томас Лоста. Григор Смалюга, Михайло Кахетинський, Михайло Теклоріс, Михайло Воротний, Іван Теодорів. Григорій Гицромин, Григорій Слободанюк, Василь Турда. Тимофій Хімей, Якуб Гаврилів. Іван Гицромин. Гаврило Кожушний, Теодор Магістер. Григор Теодорів. Олексій Теодорів. Ігнатій Козик, Андрій Гарига. Теодор Курилів. Гнат Слободян. Дмитро Пзиіковський. Андрій Гаріджук. Гнат Никифорів. Теодор Тихонюк, Григор Григорів, Павло Спасюк, Гаврило Цацус, Степан Курилів, Михайло Гарідзюк, вдова Гобриська. Крім селян у селі прожившій шляхтичі Самоловські. Лучинські, Гошовські. Рутковські.

Процес заселення продовжувався і у ХУІІІ-ХІХ ст. В результаті внутрішніх міграцій до села постійно прибували нові люди.

Усі давні прізвища цікаві своїм походженням. Більшість з них утворилися від особових імен: Зенін від Зеня, тобто Зеновія, Романкж від Романа, Григораш від Григора, Федьків від Федька, або Федора. Ільків від Ілька. Деякі нагадують ремісничі професії. Так, наприклад, прізвища Боднарчуки походять від слова "боднар" (виготовляв бочки). Ткачуки від ткача, Сідлецький від сідларя (робив сідла), Кожушний від кожушника (той. хто робив кожухи). Олійник- від місця праці і характеру праці (олійниця). Ці прізвища утворилися від роду діяльності людей і класифікуються вони за систематикою основ. [3,с.30-31]

Окремі прізвища селян вказують на місцевість, з якої вони прибули: Жуковський з Жукова, Гошовський з Гошева. Зустрычаються в джерелах також прызвища Бортницький Іван та Тимко. Ці селяни, очевидно, були втікачами з Бортників і мешкали в середині XVIII ст. [8]

У ХУІIIст. в Бортниках зустрічаються також прізвища, утворені від назв адміністративно-юридичних посад (Атаманюк), а прізвище Атаман нагадує проте, що хтось із його носіїв був керівником сільської громади і що село керувалося нормами руського права. Із звичаєвим правом пов'язане прізвище Присяжнюк. попередні носії якого могли бути присяжними від громади в якихось справах. На професійну спрямованість вказує прізвище тип Магістр, а на представників від церкви прізвища типу Попович, Паламар, Дячишин та ін. Характерними для священиків є прізвища,