На боці австрійських військ, боровся з москалями Легіон Українських Січових Стрільців, сформований виключно з галичан й добровольців. Перше бойове хрещення в сутичці з російськими військами одержали сотні Січового стрілецтва, 25 вересня 1914 року на Ужоцькому перевалі, в Карпатах. В Легіоні воювали і селяни з Бортник - Іван Теодорів та Михайло Якубів, обидва загинули під Львовом. В квітні 1915 р. в боях за гору Маківку Український Легіон покрив себе невмирущою славою блискучих перемог над москалями [47,с.9].

На початку 1916 р. російське військо під командою генерала Брусилова знону активізувалося і почало новий насіли на австрійські позиції, і вже літом з боку Бучача доносився до села гул канонади. Точилися запеклі бої на теренах Бучацького та Городенківського повітів. Жорстокий опір чинила австрійська армія під орудою німецького генерала Ботмера, але зупинити наступ москалів не зуміла. Канонада посилювалася з кожним днем і погримувала, як весняний грім, а вночі «уло видно як спалахували далекі блискавиці. Лінія фронту наближалася до села. Дійшовши до Дністра російські частини зупинилися і зафіксували ліню фронту. На тій стороні, в селі Прибилів

окопалися росіяни, а на цій стороні, в Бортниках - австрійці. Село опинилося в зоні воєнних дій. Розквартироване австрійське військо зайняло центр села,

У другій половині серпня 1915 р. перед свято Богородиці, в лісовому урочищі Берегиня москалі під прикриттям темної ночі, по металевих линвах перейшли Дністер, зняли австрійську варту, зненацька напали на сонне вороже військо і без втрат захопили село. На очах моїх односельчан розігралася велика і страшна трагедія, то в основному були не австріяки і не москалі, а наші східні та західні хлопці, що воювали за інтереси цісаря та царя. Ще біля двох сотень австрійських вояків було захоплено в лісовому урочищі Дуброва [48,с.14].

Довгий час російське військо стояло постоєм в нашому селі тому, що „Брусиловський наступ" через великі втрати остаточно підірвав боєздатність як австрійської, так і російської армій. На фронтах знову почалася позиційна війна, яка тривала до весни 1917 р. Для муштри в урочищі Дубровка військовики обладнали полігон і згідно призначеного /розпорядку картали дні за днями. Все урочище було порите шанцями. Зранку йшли на муштру, а повернувшись в поміщицькі палати, пили чай, грали в карти і т. д. На загал жовніри вели себе коректно, не грабували людей, а навпаки допомагали харчами, особливо цукром, якого в населення було обмаль. Більшість з них розмовляли українською мовою, яка мало чим відрізнялася від нашої галицької. Були це звичайні українські хлопці-східняки.

Взагалі, режим другої російської окупації був значно м'якший. Це була звичайна окупаційна влада, але не було вже тенденції неодмінно лізти в душу завойованого населення, переслідувати його віру, його мову і т.д. Монархія доживала свого кінця.

На той час громада села була мало - численною. Не повернулися до своїх домівок ті, що були евакуйовані до Австрії. Окрім того, багато нашого люду були задіяні у війні. В лавах Австро-Угорської армії воювали: Іван Бохінський, Лесь Тимів, Василь Жирун, Іван Горбак, Степан Кушнір.

У жовтні 1917 р. до села повернулися ті люди, що були депортовані до австрійського містечка Гмінд, а також і ті, що перед війною виїхали на заробітки до Канади.

Опустіле село завирувало, в першу чергу упорядковували занедбані оселі. Запушені поля лежали облогом. Городи та обійстя заросли бур'яном так, що годі було зайти на подвір'я. Поля вкрилися високими будяками. Будівлі прийшли в упадок. Коней та землеробного реманенту майже не було. Під час фронтових дій багато коней забрало австрійське, а потім російське військо. Всюроботу виконували вручну. Становище селян було незавидним. Не вистачало одягу, взуття, особливо харчів, бракувало солі, мила, сірників та нафти. Але людська наполеглива праця все поборола. Невдовзі село набрало попереднього вигляду.

На італійському фронті воєнні дії не припинялися, а навпаки, розгорялися, і саме там полягло багато українського цвіту. Наше село теж тужило. З тієї страшної війни не повернулися: Іван Буграк, Василь Ганфецчук, В.Спесюк, Михайло Слободян та інші [48,с.15].

З вибухом березневої революції в Росії, а потім з приходом до влади більшовиків воєнні дії припинилися, але спокою Австро-Угорська монархія не одержала. Швидко почали зростати сепаратистські рухи серед поневолених Австрією народів. Останній імператор Австро-Угорщини Карл І у жовтні 1918 р. шукав виходу, він міняв прем'єрів і міністрів, перетворив імперію в федеративну державу, але такий маневр уже не міг зупинити катастрофічного розпаду монархії. Галичина, використовуючи сприятливу ситуацію, приступила до вирішення своїх проблем. Та по іншому і бути не могло. Адже зараз, коли закінчилась війна і валиться монархія, кожен народ хоче мати свою державу, в тому числі і український.

Отже, Перша світова війна для українського народу принесла багато страждань та біди. І досі в серці кожного українця залишилася згадка про тих людей які воювали за визволення свого народу від загарбників.

2.4. Бортники під владою Польщі.

Наприкінці весни 1919 р. із занепадом ЗУНР вся Галичина була окупована Польщею, хоча офіційно Галичина перейшла під владу Польщі тільки в 1923 році, коли Рада послів Антанти надала полякам статус на право володіння цим краєм. Вступивши на територію Галичини,