Старости починають розмовляти з батьками дівчини алегоричною

мовою про те, про се, із недвозначними натяками на сватовство, із різними

примівками, залежно від своєї вдачі й гумору, і нарешті запитують, чи не

можна було б подружити отого хлопця, що прийшов із ними, з їхньою

'дівчиною.

"Можна то можна" — відповідають на це батьки, — але ми порадимося, запитаємо саму дівчину; а тоді щось будемо робити. [Опит. респондент 62]

Якщо вони тому раді й виявлять свою згоду, то незабаром дають про це знати й сходяться вдруге, на так звані оглядини, чи як їх, називають у Галичині — обзорини. На оглядинах докладно домовляються про те, який, та що саме, має дістати молода на посаг, чи як інакше ще звуть — віно, і тоді

через декілька днів батьки обох молодих із двома свідками та самими молодими йдуть увечері до священика — давати "на заповіді", чи як подекуди кажуть "на оповіді". При цьому батьки молодої приносять священикові курку й дають трохи грошей.

Заповіді священик оголошує тричі після служб Божих у неділю та інші свята. Вони полягають у тому, що священик оголошує про майбутній шлюб такого то хлопця з такою то дівчиною. Це робиться для того, щоб переконатися, чи нема від якихось інших дівчат якихось законних претенсій до молодого. Дуже рідко, коли є на те поважні причини, священик може оголосити всі три заповіді впродовж однієї служби Божої. У Галичині це називається "за так званим індуш.том". Після заповідів призначається день шлюбу й готуються до весілля.[63,с885-886]

По третій заповіді в неділю якогось дня на дальшому тижні печуть коровай. То велика булка, прикрашена різними оздобами з того самого тіста.

Коли печуть той коровай, жінки співають різних весільних пісень, яких є дуже багато, і в різних селах вони інші. Ось хоч би така:

"Сварилася пшениця з кукілем,

Тебе, кукілю, за пліт печуть,

А з мене, пшениці, коровай печуть".[Опит. респондент 64]

Весільні співи називаються ладканками. Деякі жінки знають дуже багато весільних пісень.

Коровай печуть і в хаті молодої і в хаті молодого . Колись весілля тривало тиждень, а то й довше, і за той час випивали багато горілки, бо кожну обставину, найменше побожання обов'язково відзначали чаркою.

Весільні звичаї щодо їх форми й виявів були різні не тільки по різних селах, а навіть у тому самому селі на його різних кінцях вони мали бодай невеликі відміни.

Останніми часами весільні звичаї дуже скоротилися й фактично все відбувалося за два дні — один день перед днем шлюбу готувалися до весілля — пекли коровай, плели віночки, запрошували гостей, пекли й варили для

них різні страви тощо, а в день шлюбу, зрання в церкві під час служби Божої

сповідь, причастя й шлюб, а потім удома гостина, танці, і все кінчалося того

самого дня. Отже, саме весілля тривало один день.

Поважнішими особами в усіх весільних церемоніях цілком натурально

були: молодий (князь), молода (відданиця — княгиня), потім дружба

(подекуди бувало два дружби — старший і молодший) — звичайно молоді

хлопці з родини (брат, кузен, чи сусід і знайомий), дружка (подекуди дві дружки — старша й молодша — сестри, або знайомі) і світилка — мала дівчинка, звичайно молодша сестра молодого, або з близької родини.

Дальшою поваленою особою був староста. Був ним звичайно старший жонатий чоловік, що знав різні звичаї та мав певний талант виголосити промову й провадити весілля. Крім того була ще досвідчена в весільних з церемоніях жінка, так звана свашка. [Опит. Респондент 65]

Мала бути й добра кухарко, що вміла добре зварити й подати.

Весілля відбувалося звичайно у м'ясниці в непісні дні — вівторок, четвер і суботу. Напередодні весілля пекли коровай. Уранці того дня сходилися жінки, переважно з рідні, плели вінки для молодої й дружки, а також для молодого, дружби й для світилки.

Інші жінки печуть коровай, а деякі з них, і між ними и чоловіки, прибирають деревце. Така робота відбувалася того дня в обох хатах, у молодої й у молодого.

Короваїв пекли два, а крім того колачів часами щось із З0, а то й 40,

залежно від числа запрошених гостей. Коли пекли коровай, то одночасно

готували вечірні страви для гостей того дня, бо згідно з повір'ям після коровая належиться палити в печі до другого дня. При цій роботі співали відповідні пісні (ладкали), як ось:

Пречиста діво мати

Просимо та до хати

Будеш мам помагати

Віночок зачинати

Он ягідка молоденька, ягідка

Звідки в тебе на віночок

А я в свої матіночки робила, робила

Аби вона на віночок позлітки купила

По молоду

Устала мати в ранці

На стіл сі христила

Лиш сі мої донечки

Лижичка лишила

Добрий вечір господарю, ми до вас

Залетіло наше гусі межи вас

Як ви нас запросили,

Пускайте до хати

Бо ми у вас ненаїлись, під хатою стояли

Староста вносив деревце — малу смерічку чи ялиночку и давав жінкам, щоб прибрали його гарно, щоб було з чим до людей піти.

Прибирають деревце ягодами калини, колосками збіжжя, пір'ям птиць, квітами, барвінком тощо, і втикають його в колач:

Ой старосте серце

Викупи си деревце

Не велика плата

Лиш горівочки кварта [Опит. Респондент 66]

Тим часом сходилися ще деякі люди. І ото, поробивши все це, сідали до вечері, а після вечері грали й танцювали до пізньої ночі.

А вранці збираються