Про ім'я свого судженого дізнаються випитуючи у прохожих їхнє ім'я.

Ніч під Андрія була єдиною в році, коли хлопці мали найбільші права і їм вибачали бешкети.

Ввечері на Андрія молодь сходиться на вечорниці і розпочинався головний обряд цього свята - кусання калити - великого медового коржа із

отвором посередині. У його приготуванні зазвичай мали брати участь всі дівчата, навіть малі. Запікали калиту так, щоб була як сухар. У дірку протягували стрічку і підвішували корж якомога вище до стелі, аби парубок міг дістати зубами, лише добре підстрибнувши. Крім того, ще смикали за один кінець стрічки, щоб калита підстрибувала вгору.

Таким чином свята в Бортниках і чекають з нетерпінням. Отже календарні свята, звичаї та обряди – це система загально людських цінностей яка складалася впродовж багатьох років, і передається з покоління в покоління.

Матеріальна культура

Одяг

Український і народний одяг — яскраве й самобутнє культурне явище, котре розвивалося й удосконалювалося протягом століть. Зберігаючи ознаки різних епох, особливості костюма яв-ляють собою важливе джерело вивчення етнічної історії населення, його соціальної структури, естетичних поглядів та уявлень.[73,с.116]

Щоб говорити про народний одяг Товмаччини, треба було б описувати

народну ношу кожного села, бо в кожному із сіл цей одяг чимось різниться

від одягу в сусідніх селах. Вистачило колись стати в ярмарковий день на якійсь із вулиць Тлумача, щоб зустрівши селянина чи селянку, можна було сказати, з якого села ця людина.

Це стосується найбільше капелюха, шапки, сердака, кожуха, зв'язаної

хусткик жінок чи вишивки. Проте, всі вони мають також багато

спільного. Наприклад, чоловіки, а також і жінки носять сердакиз чорного сукна, здебільшого власного виробу, які різняться тільки кольром і формою лямівки чи вишивкою. Скрізь носять киптарі(кожушки без рукавів), що різняться оздобою чи вишивкою.Узимку, так чоловіки, як і жінки носять

кожухи, які теж у кожному селі інакші. Барва оздоби — червона, зелена, синя, чорна, а сама оздоба — з тоненької сап'янової шкіри. [Опит респондент 69]

Чоловіки носять уліті штани із саморобного полотна, зав'язані в поясі

очкуром. Називають їх портками. Взимку чоловіки|носять зимові штани з

білої овечої вовни, так звані холоші. Чоботи з позагинаними халявами носять

чоловіки й жінки. Крім того, жінки носили чоботи фалдовані(зі зморшками)

на висоті кісток, називано їх подекуди "буфровані". Нак урочисті свята

жінки й дівчата, здебільшого заможніші, носили чобітки жовті на колір, так

звані"сап'янці".

Чоловіки й жінки носять сорочки з саморобного полотна. Жіночі сорочки довгі аж до самої землі, обшиті вузькою вишивкою довкола кінців рукавів, шиї та пазухи, а на горішній частині рукавів вишивкою завширшки подекуди (по деяких селах) понад 10 сантиметрів. Ці вишивки називаються «уставками». Сорочку, яка сягає аж до землі, жінки підперізують поясом із сукна, а потім крайкою, скорочуючи її, і тоді утворюється пазуха,'що править за сховок для хустинки, в якій на ріжку зав'язують часом трохи дрібних грошей. Також жінки носять безрукавки та сердаки і постоли, як найбільш поширений вид взуття [33, с.876].

Чоловіки носять сорочки по коліна, обшиті звичайно вузенькою уставкою на долині, довкола шиї і пазухи. Носять сорочку в більшості сіл

поверх штанів. Підперезана вона широким шкіряним паском (ременем) або чересом. Черес — вдвоє зложена шкіра з відтисками різної оздоби. Череси

бувають різні завширшки, у деяких селах щось із 10 сантиметрів, а в інших багато ширші. До череса прив'язаний малий мішечок, так званий капшук зі свинячого висушеного міхура, в якому курці тримають тютюн, а дехто гроші. Також до череса звичайно прив'язаний ножик, що звисає і яким користуються для різніх потреб поза хатою.

Капелюхи носять зроблені з плетених у зубці стеблин жита, зжатого поки ще воно не зовсім достигло (бо тоді воно міцніше й не ламається) і зшитих разом. Капелюхи мають найрізноманітнішу форму. По деяких . селах криси вузькі, а частина, що на голові сягає близько 20 сантиметрів заввишки.

Капелюх прикрашений чорною вузькою стяжкою, а в молодих парубків різними оздобами — перами з когутячого хвоста, китицями з кольорової

волічки, з павиних пер, із закручених пер качура, різних дрібнесеньких скляних пацьорків, насилених на нитку чи дріт. Усі ті оздоби містяться тільки з одного боку капелюха. Старші люди — господарі носять довкола капелюха тільки одну вузеньку чорну стяжку. Деякі носили куповані капелюхи з фільцю так само, як і солом'яні. Тут годиться додати, що хлопець, в якого померли батько чи мати, цілий рік не оздоблював капелюха, а мав на ньому тільки чорну стяжку довкола капелюха, так само, як і одружений. Волосся підрізали тільки спереду а ззаді залишали.

Взимку чоловіки носять чорні баранячі шапки або так звані клапані. Це капузи, виложені зсередини шкірою, обложені берегом лисячим хвостом, а зверха шкірою або кольоровим сукном, синім або червоним. По деяких селах, головно в сторону Отинії чоловіки носили перевішену через плече кольорову чотирокутню торбу, так звану дзюбеньку, в якійі тримали потрібні на похваті, здебільшого в дорозі, речі.[ Опит респондент 69]

Жінки та дівчата носять замість спідниці довкола бедер так звану фоту (плахту). Це різнокольорова квадратиками ткана матерія з фарбованої вовни. Спереду з такої самої тканини фартух-запаска. Обидві ці частини обшиті в

поясі крайкою, також кольоровою. Плахта і запаска коротші від сорочки на

яких 8-10 см, отже сорочку видно з-під плахти.

Дівчата зачісуються гладко, заплітають волосся в