Жінки, здебільшого багатші, зав'язували голову на великі свята — Різдво, Йордан, Великдень чи храмове свято — переміткою (наміткою) чи рахнутом з білого полотна, інколи з карбованими тобто виложеними фалдами, спеціяльно зав'язаними на карку. [ Опит респондент 66]

У війну і по війні почалися радикальні зміни, спричинені різними

впливами. Найперше, більшість чоловіків була у війську. Під час війни не

можна було купити різних речей. Натомість, до людей дісталося багато

військових матеріялів австрійського, німецького і російського війська. Народ

почав переробляти, перефарбовувати військові матеріяли до непізнання.

Замість оздоблених капелюхів, кожухів з'явилися кашкети, райтки (військові штани) і різні куртки. Після Першої світової війни потроху почало вертатися старе, але дуже поволі й мало. З саморобних частин одежі залишилося дуже мало, а натомість щораз більше почало з'являтися дешеве, куповане барахло.

Народний одяг почав нестримно котитися до занепаду. З нього тепер

залишилося дуже мало.

Вищезгаданий стрій описано той, що його носила одна частина люд-ности, а саме селяни.

Шляхтичі носили капелюх купований, звичайно чорний, але нерідко й іншого кольору, влітку — білий солом'яний, фабричної роботи. Білизну мали з місцевого, доморобного полотна, або з купованого перкалю. Часом запинали сорочку білим порцеляновим ґудзиком, а деякі мали й краватку. З таких часом люди сміялися, вигукуючи: «шляхтич із ґудзиком», або «шляхтич із шпичкою, а навіть краваткою». На верхній одяг мали плащі з купованого матеріялу, а часом із чорного, власної роботи,, вовняного матеріялу, шитого на міський покрій. Такий плащ називається «чемеркою». На зиму мали шляхтичі також білі кожухи, але інакше пошиті й інакше викінчені, чим і різнилися від селянських.[63,с.879-882]

Із взуття носили чоботи, а вліті черевики, але ті й ті різнилися від селянських кроєм і викінченням. На голову взимі надягали смушкові шапки.

Отже одяг становить одну з найважливіших галузей традиційної культури етносу. У ньому відображені природно-географічні умови, в яких проживає етнічна спільнота. Український народний одяг – це яскраве і самобутнє культурне явище,якє удосконалювалося протягом багатьох років.

Їжа

Народна обрядова їжа – святкова ритуальна або церемоніальна – не лише засіб задоволення життєвої потреби людини , а й важлива форма соціального спілкування, традиційна суспільна цінність, що несе на собі символічне навантаження.

Традиції під час споживання їжі зміцнювали сімейні відносини а також, виховували в дітей такі риси, як скромність, стриманість у своїх бажаннях, повагу до старших, наслідування від інших правил поведінки. Дітям не можна було сідати за стіл разом з гостями, яким давали кращу їжу, і цим самим розвивалися у них риси гостинності.

Сума всіх цих традицій і ритуалів, у свою чергу, створила свій і особливий церемоніал й етику: щоденну для всієї родини і спеціальну — для гостей. [75,с.72]

Із розвитком продуктивних сил і збільшенням кількості та якості продуктів харчування окремі традиції, що обмежували їх споживання, поступово втрачали своє призначення, і сільське населення все/менше й менше їх дотримувалося. Цьому сприяло збільшення членів родини, які покидали напівнатуральне сімейне робництво. З огляду на виробничі потреби вони не могли дотримуватися відповідних родинних ритуалів. З другого боку зростання кількості продуктів призвело до поступового відходу від тра-диційної кухні, а згодом і національної. Страви втрачають свою об-рядовість. Поняття щоденної їжі поступово відходить на задній план. Харчування стає різноманітнішим, наближається до харчуван-ня міських жителів.

Традиційні страви зазнають якісних змін, розширюється їх асор-тимент. Нині селяни вже купують традиційні й нетрадиційні про-дукти: цукор, сіль, різноманітні крупи, хліб, булочні вироби, мака-рони, рибу, консерви, ковбаси, прянощі, готові напої, делікатеси з 1 печеного тіста. Зате з продуктів, вирощених на присадибних ділянках і в колгоспі: картоплі, городини (буряків, капусти, огірків, помідорів, цибулі, часнику), зернових, садовини яблук, сливи, м'ясо-молочних яєць готують переважно традиційні наїдки.[75,с.72]

Найпоширенішими традиційними наїдками є вареники, варена картопля, голубці, каші, начинки, кулеша. Кожна сім'я щороку годує і для себе 1-2 свині. З нетрадиційних розповсюджені гуляш, котлети, пельмені, плов, печеня, сирники, шашлик. Досі особливе місце в харчуванні покутян займають хлібні вироби.

Крім звичних калачів, медівників, пасок, баб, пирогів (булочок), покутські господині пе-чуть торти, рогалики, тістечко, пироги з маком печені делікатеси у харчуванні займають 12,6 відсотка. Споживають їх не лише на свята та під час сімейних обрядів, але й у звичайні дні. Повсякденно їдять копчені, солені й мариновані продукти домаш-нього приготування. Це традиційні квашені огірки, капуста, солені гриби, буджені м'ясо та сало і нові — квашені й мариновані помідори, маринований перець, буд-жені кури, качки тощо. З холодних закусок розповсюджені традиційнівідсотків ковбасні вироби, холодець, сир і нетрадиційні різні овочеві та овочево – м’ясні салати.[ 75,с.73]

Із фруктів і ягід робили начинки для пирогів, вареників, використовували їх для узварів, їли свіжими.

М'ясні страви у повсякденному селянському побуті, як ми знаємо, були рідкістю. Багато споживали лише сала як у сирому вигляді (з. цибулею, часником, хріном, огірками), так і печеним, смаженим, вареним, а також у вигляді заправок. Страви з птиці готували переважно у неділю, а з м'яса — лише на свята. Зі свинини готували печеню й душенину, зрідка