Особливу роль выдігравала також призьба. На ній сушили різне насіння, відпочивали дорослі, гралися діти. Призьбу завжди тримали у чистоті, садили навколо барвінок, м’яту, мальви та інше.[13].

Велике значення в селянській хаті відігравали образи, які були в кожній „богомільній“ родині. За образи господарі ставили гілки освяченої шутки, освячені свічки. А також прикрашали їх різними квітами які власноруч виготовляли з паперу. [9]

Другим за значенням місцем після їхати були сїни. Тут були жорна, часом мішки із збіжжям, борошном, вода у відрі, бочка з огірками та капустою. У сінях стелі не було. Дим, який виходив з печі через спеціаль ну «люльку» в сінях, піднімався на горище, а звідти че-рез спеціальні отвори та солом'яний дах-надвір. На горищі зберігали запаси палива із кізяку («дробина» і «паланички»). Ліворуч від сіней знаходилась комора. Тут зберігали збіжжя, інколи ставили скриню, вішали одяг. Вікна у коморі були меншими, ніж у хаті. В усі приміщення вели одностулкові двері вхідні двері зачинялись на дерев'яний замок.

Другими за значенням будівлями селянсько? садиби були стайня (або колешня) і стодола. Стайні ставили в / протилежному від хати кінці подвір'я під прямим ку-том до неї. Стайнею завершувався комплекс споруд. Величина стайні залежала від заможності родини. Для зберігання немолоченого хліба та соломи багатші сім'ї будували стодоли. Вони були у формі квадрата, кожна сторона мала 8—10 м. Посеред стодоли був тік, де можна було молотити цілу зиму. Висота стін становила близько 1/4 даху й огороджували їх плотом, рідше—оббивали дошками. На стодолу витрачали май_ же стільки ж дерева, як і на хату. На жаль, ці госпо-дарські споруди були насильно розібрані в час ство-рення колгоспів для будівництва їх господарських при_ міщень. Хто не мав стодоли, той змушений був пере-молоти все збіжжя протягом серпня на відкритім то«у перед хатою. Селянин ревно пильнував току, постійно його змащував, дбав, аби він був твердий, рівний, без ям.

Солому та сіно складали також а обороги, шопи, немояочені снопи —в круглі стирти —«оденки». Біля стодоли і стайні добудовували карники для свиней, курники для птиці, возовні тощо. Ближче до хати ста-вили кошниці (або коршниці) для зберігання кукурудзи. Межа їхнього побутування сягала аж до Березова. Далі на Гуцульщині вони вже не були поширені.

На початку XX ст. відбулися певні зміни в розташу-ванні будівель. Садиби повужчали. На всю ширину до хати доточують різні приміщення («припусниці»). Структура будинків у таких садибах виглядала приблиз-но так: сіни плюс хата плюс колешні; хата плюс сіни -ч^плюс щіпка (шопа для соломи); хата плюс колешні плюс шіпка. Остання будівля мала вже подібний вигляд. Ці споруди, безумовно, були тепліші, зате погіршувалися санітарні умови, оскільки біля хати стояла близько стайня.

Як бачимо, покутське житлове будівництво відзнача-ється різноманітністю, типів, глибокою продуманістю, вдалим використанням житлової площі. Садиба мала багато власних особливостей у розташуванні будівель та в архітектурі. Вона істотно відрізнялася від гуцуль-ської й бойківської забудов і наближалася до подільської. Житлове будівництво, як і інтер'єр житлового приміщення; постійно змінювалося, удосконалювалося. Спричинили до цього не тільки економічні, а й сімей-ні відносини (структура, спадкоємність).

З кінця XIX ст. в житло та його інтер'єр ширше вводяться прикраси, інші естетичні та якісні зміни. Одноцільні гладкі вхідні двері замінюють різьбленими двостворчастими, заскленими дверима, фасад і причілок оббивають дошками, розміри вікон збільшуються, за стосовуються елементи різьми. Поліпшилися якість, практичність та естетичний вигляд елементів інтер'єру (стіл, ліжко, лави, піч тощо). Все це підготовило умови до кількісної та якісної зміни житлового будівництва. Ще більше прискорили ці зміни використання нових будівельних матеріалів; цегли, цементу, піску, шифе-ру, черепиці, бляхи та ін.

У кінці XIX — на початку XX ст., із розвитком капіталістичних відносин та зростанням впливу міст з'являєть-ся новий тип трикамерного житла, який складається з двох суміжних хат, розташованих у ряд по один бік сіней (одно-бічна хата). Деякі житла київського та чернігівського По-лісся, лемків та бойків у Карпатах та заможних селян Півдня являли собою значно видовжену будівлю (довга хата), в якій з житловим приміщенням об'єднувались господарські прибудови.

У кінці XIX ст. найбільш заможні селяни і мешканці приміських зон будували багатокамерні житла з трьох-чотирьох кімнат (кругла хата, домок).

У сінях влаштову-валась комора, а кожна з хат переділйшеь на дві — чисту хату (велику хату, залу) й кухню.

Отже, українськє житло сягає початками у ранньо-слов’янський період. Воно пройшло тривали шлях розвитку від пів землянкового (заглибленого однокамерного) до наземного багатокамерного.

Список використаних джерел та літератури:

Джерела:

Akty grodskic I ziemskic. – Lwow, 1887.- Т.12. – s.286

Akty grodskic I ziemskic. – Lwow, 1906.- Т.19. – s.322

Жерела до історії України – Руси. Галицькі акти 1648 – 1649 рр . – Т.4. – Львів, 1898. – с. 184-185

Жерела до історії України – Руси Галицькі акти 1649 – 1651 рр . – Т.5.- Львів, 1901. – с. 36

Історія міст і сіл УРСР Івано – Франківск. обл. - К.,1971 . – с.578

Центральний державний історичний архів (ЦДІА України у Львові), ф.5, оп.1.спр. 293, арк.455

ЦДІА у Львові, ф.6, оп.1.спр. 249, арк.1611

ЦДІА у Львові, ф.5, оп.1.спр. 210, арк.2082

Спогади старожилів с.Бортників:

Спогоди записані від жительки села Бортників Гаріджук Стефанії Якіївної (1940 р.)

Спогади записані від жительки села