Село оточували лісові масиви з такими назвами: „Волковня, "„Дубина, " „Грабина, " "Торське, " „Ласки, " "Чагари" (пізніше «Чігор»). На думку В. Даля, "Волковня" - це яма для ловлі вовків, накрита пруттям %*&$$$$ Можливо, в цій місцевості дійсно ставили пастки для ловлі вовків. Згодом дана назва зникає. У XX столітті цю місцевість старожили називають „Луківня.[19,c.310]

Мікротопоніми Дубина і Грабина, відповідно, означають дубовий і грабовий ліс. Назва „Торське, " як стверджує історик П. Сіреджук, утворилася від тюркського племені торків. Сліди перебування торків на Україні збереглися в назвах населених пунктів та географічних об'єктів. Це село Торське, селище Торчевськ, річка Торч, Торець. Торський шлях, що проходив уздовж р. Тет ліги[29,с.22].

Розділ ІІ. Історія села.

2.1. Перша писемна згадка.

На жаль, грамоти про заснування Бортників поки що виявити не вдалось. Тому загальні умови появи села розглядатимуться, головним чином, на підставі історичних досліджень вчених. Важливою умовою заснування села було те, що осадчим, як правило, міг бути лише шляхтич, адже право на заселення якоїсь місцевості давалось тільки шляхті за певні заслуги, головним чином, за військову службу[2,с.29]. Крім того вагомим чинником численних надань була низька залюдненість краю у XIV ст., намагання князя Владислава Опольського зміцнити оборону південно-західних рубежів країни за рахунок служилої шляхти, котра прибула з ним із Шльонська і отримала у Галицькій Русі право на заснування і володіння селами і містами. Не виключалася і можливість збільшення прибутків до казни в ході господарського освоєння краю. Передбачалося, що служила шляхта стане опорою політики князя і займе урядові посади в цьому регіоні. Тому предметом надань найчастіше стають королівські села, локаційні права на які за службу отримують пізніше і місцеві бояри, урівняні в правах з польською шляхтою на основі Єдлинського привілею. За даними польського дослідника О. Гілевича найбільше документів на заснування сіл князь В. Опольський видав для Галицького повіту, де у 1374-1375 рр. було засновано 34 села, тоді як у Львівському - 17, а в Коломийському лише 4 оселі. Це пояснюється потребою зміцнення оборони краю. В цей час на Тлумаччині появилися такі села як Тлумач (осаджене заново у 1370 р., перша згадка датується 1213 р.), Підвербці (1375) і Жабокруки (1374)[3,с.34] .

Можливо, в цей час був виданий привілей на заснування Бортників, але поки що він не виявлений. Однак село могло існувати задовго до часу першої згадки про нього. А привілей на заснування населеного пункту є тільки юридичним оформленням існуючого поселення, а не первинною датою його заснування До виходу в світ локаційного привілею село чи місто могло існувати 10-20 років[4,с.44]. Отож, якщо першою писемною згадкою про Бортники умовно взяти 1427 рік, то часом реальної появи села можна вважати кінець ХІУ-початок XV століття. Адже усі населені пункти із закінченням -ки в давньоруські часи належали до князівського домену, а з приходом польської влади вони стали королівською власністю, так званими королівщинами.

Відомо, що в процесі залюднення території Покуття ХІУ-ХУ століттях лише на Товмаччині виникло більше тридцяти (33) нових сільських населених пунктів. В їх числі було і село Бортники, яке появилося на лісових теренах річки Селятин у першій третині XV ст., і це було не випадково, адже документальні джерела свідчать, що „у переважній більшості випадків дозвіл на заснування нових сіл давався саме у лісовій місцевості. Тому першою умовою заснування села було корчування лісу для обробітку землі.[2,с.5] Мешканцями новоутвореного села могли бути князівські, а згодом королівські бджолярі-бортники. Така думка цілком відповідає припущенню деяких дослідників про те, що перша письмова згадка про населений пункт на 100-200. а то й більше років, молодша від часу заснування самого поселення[5,с.12].

Другим вірогідним шляхом заснування села, який не суперечить вище сказаному, могло бути і поселення в цих місцях вихідців із сусідніх сіл Пужник, Прибилова, Хотимира, які виникли ще у XIV ст. Оскільки відомо, що „із збільшенням сімейних родів виділялися окремі родини, які осідали на сільських ґрунтах, але дальше від старого осередку села, даючи початок новим оселям." До того ж привілеї на заснування нових сіл отримували й колишні князівські бояри та дружинники, а також польська шляхта [11,с.141]

Як відомо, захопивши галицькі землі, польські королі наймають шляхту (дрібну і середню) на військову службу, за певні заслуги дають грамоти на заснування нових сіл або на заселення вже існуючих. При наданні грамот на заснування села на будь-якому праві, насамперед, визначалося, кому надається це право, а також стверджувалося, яким саме правом дане село буде керуватись. Залежно від права, той, хто діставав привілей на заснування села, утворював солтиство чи війтівство. Таке положення застосовувалося до всіх ново заснованих сіл не тільки на волоському, а й на магдебурзькому праві [7,с.24].

Характеризуючи умови виникнення нових осель, треба зазначити наступні моменти. Шляхтич-засновник був також першим війтом села. Він брав на себе зобов'язання сплачувати відповідні повинності (чинш 20 гр. з лану), отримував більшу, порівняно з іншим населенням, кількість землі -два-три