А що стосується дати 1462 р., яка подавалася авторами "Історії міст і сіл УРСР," як перша згадка про Бортники, [14,с.602] то вона має пряме відношення до села, але є далеко не першою згадкою про нього.

2.2. Село у XVII- ХIХ ст.

Страшним лихом для селян були часті напади татарських орд.

Чимало цікавих фактів про події так званої татарщини на Покутті містять актові книги Галицького гродського і земського суду, що зберігаються у Львові. Наведемо лише кілька фактів, що засвідчують про безперервність ординських набігів на Покуття, яке приваблювало нападників своїм господарським розвитком та густозаселеністю.

Виявлені джерела стосуються, зокрема, подій вересня-жовтня 1620 року, коли наш край потерпів від двох татарських набігів, що призвели до розорення ряду сіл на Тлумаччині, "Олеша, Горьртляди, Бортники, Грушка, Дорожнє, Долина, Семенівна, Раковець, Озеряни, - говориться в документі, - тепер спустошені по татарськім нападі [3,с.63]. Деякі села були зруйновані по кілька разів, оскільки знаходились у легкодоступній місцевості і поблизу татарських шляхів, зокрема (Покутського). До таких поселень відносяться Озеряни, знищені татарами у 1621 році разом з такими селами як Хотимир і Обертин. У Хотимирі. після нападу, залишилось 10 хат і 12 піданних. які втратили жінок і дітей, весь маєток, а в Обертані уціліли лише 5 будинків [12,с.120].

У 1626р. зазнали нападу татар села Олеша, Бортники, Гостів. Спустошливі набіги ординців продовжувались і в другій половині XVII століття.

Руйнівні напади татар продовжувалися до кінця XVII ст. Навіть після укладення Карловицького миру татарський мурза Хаджі Гірей на початку 1699 р. запустив чамбул на міста і села Галицької землі. Перейшовши кордон біля Снятина, татари рушили на Калуш, Стрий, Самбір. Нам не відома чисельність захопленого ясиру, але точно знаємо, шо було повернуто 6000 невільників, оскільки були порушені умови миру.

Бортники і сусідні села звільнялися від повинностей і податків. Так, Любельський поборовий універсал короля Сігізмунда Августа від 1569 р. постановляв. "Спустошені і спалені села, не більше ніж на чотири роки, звільняються від сплати чиншів своїм панам." Дана постанова діяла до 1578 року, в якому новий податковий універсал проголошував, що й "новозасновані та спустошені села, після чотирьохрічного звільнення, тепер мають платити разом з іншими селами і містечками." Надалі тенденція звільнення від податків спалених і спустошених сіл і міст мала активне продовження, і в 1602 році новий королівський універсал знову звільняє села Галицької землі від податкових тягарів до 1613 року [3,с.65-66].

Напади татар і турків не лише вилюднювали села і міста краю, вони гальмували господарський розвиток, нищили історичні пам'ятки, навіювали тривогу і страх на людей, змушуючи їх ховатись або втікати в більш безпечні місця. Недарма історики назвали роки ординських набігів "лихоліттям" тобто лихими літами. Трагічним наслідком татарських вторі нень була також втрата багатьма містами поселеннями Товмаччини статусу міста. До таких поселень можна віднести Обертин (1612), Нижнів (1620), Жуків (1640), Хотимир (1642). Перетворення на села відбувалося через татарські спустошення і посилення федально-панщинної системи, адже в умовах посиленої феодальної експлуатації, пише П. Сіреджук, не було достатньо сил. щоб швидко відродити спустошені міста [10,с.72].

Для попередження можливого нападу ворога наші предки вико-ристовували цікавий спосіб оповіщення. Як відомо, майже кожному селі, з метою попередження набігу татар, іромада створювала спеціальну варту, яка розміщувалась на високому насипі, або вершині дуба (чи іншого найвищого дерева в лісі). Роль спостережних пунктів виконували і спеціальні вежі на яких несли цілодобову варту почергово, мешканці села. Про появу татар сповіщали білим знаменом або підпалюванням хвойного хмизу чи соломи на вартівнях, після чого селяни покидали поле, ховаючись у криївках. На думку польського історика К. Войціцького, "могили ці були насипані за певним планом і викону-вали роль телеграфа. Цілий ряд таких могил тягнеться від Снятина через Обертин до Бурштина. Насипи розташовані так. що вартові бачили один одного і передавали повідомлення в разі появи ворога. "

Такі могили є і в околицях Бортників в ур. Могилки, але близькість обох насипів один до одного (3-5 м.) схиляє швидше до думки про їх культове, а не оборонне призначення. Не виключено також, що одна із могил, більша, дійсно могла бути насипом для варти, а друга - стародавнім захороненням. їхню наближеність можна пояснити стратегічно вигідним географічним розташуванням (найвища місцевість села) або не бажанням руйнувати справжню могилу[3,с.67].

Але не лише татарські набіги руйнували край, терпіли наші села і в часи внутрішніх соціальних конфліктів. Перемога козаків під Пилявцями у 1648 році, їх похід на Львів викликали у Галичан велику підтримку. Загони Семена Височана, у яких були і селяни з Бортників, громили польську шляхту, численні феодальні садиби-замки. Серед повсталих були Федір і Левко Копистки з батьком, селяни Михайло Гределік, Іван Заячик, якийсь Воробчик, Білик Іван та інші. Саме про них відомий знавець етнографії Покуття Василь Лесів у своїй книзі “Невмируща криниця” писав: “Селяни села Бортники, коли йшли під провід С.Височана, то з криниці “Бураківки” на теперишній вулиці Гороб’єчці, всі, як один, напилися води, аби мати міць проти шляхти. [39,с.207]

Після придушення повстання, польська шляхта на Прикарпатті вдалася до жорстокого терору проти місцевого населення, що викликало хвилі міграційних процесів.

Селяни булии абсолютно незахищені перед сваволею можновладців: польські порядки забороняли йому скаржитися на утиски свого