Отже, після захоплення Польшею Галицьких земель, село перейшло у власність корони. На той час Бортники потерпали від великих бід, а саме від пошестей дорожнечей і багато іншого. Село часто переходило від одного власника до іншого.

1772 рік став переломним роком в історії західноукраїнських земель. В цьому році Галичина внаслідок першого поділу Польщі перейшла під владу Австрії. Галичина перейшла під владу Габсбургів. Усе господарське життя було в руках шляхти, дідичів, що використовували працю селянства. 29 грудня 1772 року по всій Галичині, в тому числі і в селі Бортники, місцеві мешканці складали присягу вірності імператриці Марії Терезії. Вони повторювали слова австрійського чиновника: " Слюбуємо і складаємо тілесну присягу Всемогучому Богові, найяснішій імператорській княгині і пані Марії Терезії з ласки Божої цісареві й римській, як тепер найласкавішій нашій королеві, як і не менше їх, дідичам згідно установи, як і обом князям дідичу честь віддати, а також слюбуємо, що кожного часу будемо вірними і послушними підлеглими". З переходом Галичини під владу Австрії ця територія разом з частиною польських земель почала називатись " Королівство Галіції і Лодомерії (Володимири) " із центром у Львові. Вже у 1780 - 1786 роках в цьому коронному краї було запроваджено новий адміністративний поділ, згідно з яким налічувалось вже 18 округів, з яких 12 становили українську частину краю — Східну Галичину. Таке становище тривало до середини XIX ст. Внаслідок цих адміністративних змін село Бортники належати до Станіславського циркулу. Зауважимо, що до цього часу Бортники належало до Галицького повіту Руського воєводства. З приходом на австрійський престол Йосифа ІІ (1780 — 1790 рр. ) ще більші зміни відбулися в селянському житті. Так, патентом від 5 квітня 1782 року він скасував особисту залежність селян від дідичів і надав їм право одружуватись без згоди пана, переселятися, обирати професію. Патент від 16 червня 1786 року обмежив паншину до 3 днів на тиждень. За наказом Йосифа II було здійснено опис усіх населених пунктів Галичини. Цей опис, відомий в історії як Йосифінська метрика [46,с.53]. Опис села Бортники був здійснений у 1787р. З цього документа довідуємось, що Юрій Потоцький власник фільварку мав уже два сади площею 35 га.

Значна частина у сільському садівництві належала громаді села. Із Йосифінської метрики 1785-1788рр.. видно, що окремі господарі, крім городів вирощували і садки.

У XVIII ст. в селі переважали садки малих (8-15 ар) і середніх розмірів (20-50 ар). Більші садки могли мати лише заможніші господарі, або ті, кому сади дісталися в спадок. У 80-х роках XVIII ст. сади мали 19 із 98 господарів села, тобто 19,3% селян. Через малоземелля селяни не могли виділити більшу ділянку грунту для саду.

Плоди, що їх збирали селяни у своїх садах, використовувались для їхніх власних потреб, а за умов великого урожаю чи нагальної потреби у грошах -вивозилися на ринок для продажу. Отже, роль садів у селянському і панському господарстві була допоміжною, оскільки прибуток від них був нестабільний і залежав від урожайності. Але разом з тим садівництво було додатковим джерелом грошовихлнадходжень як для дідича, так і для селян [49,с.95].

Коли на престол сів син Леопольда ІІ - Франц – настають нові часи – часи зведення на нівець Йосифанських реформ, виснаження Австро-Угорської монархії наполеонівськими війнами, нового оподаткування грунтів на підставі “Францисканської метрики” 1829 року.

Останній період панщини окреслено рамками другої частини цісарювання Франца І (1821-1835 рр..) та правління цісаря Фердинанда І, аж до 17 квітня 1848 року, бо за ці роки відбулися події, що передували регуляції і нарешті знесиленню панщини: відгомін на Галицьких теренах повстання 1830 року, польські голоси на Галицьких сеймах, Мазурська різня 1846 року, страшний голод в Галичині взимку 1846-1847 років [49, с.86]

17 квітня, 1848 року появився на світ патент цісарський: “Про знесилення всякої панщини й інших підданських повинностей.” Цей патент скасував панщину в Галичині швидше, ніж вона була скасована в інших землях Австрії і виразно визначив, що дідичі за панщину матимуть відшкодування – і весь цей тягар перекладено на плечі державного скарбу, згодом воно опинилося на плечах самих селян як додаток до податків у так званий індемнізаційний фонд. [49, с.87]

У другій половині ХІХ ст. в селах починаються неврожаї, а саме в 1866, 1874, 1881, 1883 роках. А вже після небувалої посухи 1889 року край охопив катастрофічний голод 1890 року. Майже до кінця століття трималося виняткове право дідича втручатися в справи громади – висувати священника на парафію, утримувати корчму, курити горілку і збувати її, а на виборах його голос важив у дуже багато разів більше, ніж голос простого селянина. [3, с.89]

Власниками середніх маєтків у Бортниках ставали переважно жиди, які забирали грунти у селян, зростало число євреїв у селі.

Отже, село впродовж XVII – XIX століть потерпало від різних бід, А саме від нападу татарських орд, від переходу під владу Австрії, від посухи, голоду та багато іншого.

2.3. Село в роки Першої світової війни.

В кінці червня 1914 року не очікувана звістка облетіла весь світ. В Сараєво, столиці окупованої Австро-Угорщиною балканської провінції Боснії, від кулі сербських змовників упав наслідник престолу архикнязь Фердинанд з дружиною. Це і стало привидом до початку Першої світової війни.[40,с.86]

Почалася перша світова війна, Європа розділилася на два ворожих табори. Спочатку війна охопила вісім держав