На думку професора В. Грабовецького, цей наступ на замок у Палагичах був не випадковим. По-перше, тут навколишня шляхта і католицьке духовенство заховали багато майна [товмацький ксьондз Трускольовський завіз речей на 2000 злотих, М. Селецький - на 10000 - І.Т.]. По-друге, замок був необхідний, щоб забезпечити себе від раптового удару з тилу [39,с.92]. Сьомого вересня 1648 року селянсько-козацькі загони рушили на штурм твердині, на-магаючись захопити легкодоступну східну браму. Однак, ні одна із атак не принесла повсталим успіху: охоронці замка легко косили їх стрілами з бійниць і ламали накинуті на стіни дерев'яні драбини. За якихось півдня височанці втратили добру сотню війська, але так і не прорвалися до замку. Щоб не втрачати військо, а якось обхитрити оборонців. Семен Височан дав наказ відступити на далекі млаки. а сам зібрав старшинську раду. Було вирішено покликати на поміч частину війська Максима Кривоноса, табір якого стояв на схід від села.

Так і зробили. Під вечір на млаки приїхало військо Кривоноса. Сам отаман об'їхав, обдивився замок і каже: „Кепські справи, цей замок може дорого нам обійтись, коли штурмувати його зі сходу, а тим більше з західних неприступних воріт. Але обхитрити оборонців треба. Хай до брами підуть мешканці цього села. Відпитають серед охоронців замку родичів, сусідів, упросять відкрити двері і пустити до замку козаків." До ночі ходили козацькі посланці, умовляли охоронців відкрити східну браму, але не допросилися. І лише над досвітком, коли всі поснули коло бійниць, коли вчухли стріли, служниця Зося зійшла і поскрипіла завісами перед козаками:

- Заїздіть та й за мої кривди панам заплатіть. І козаки заплатили: перебили панів, що були, позабирали маєтки, золото, яке знайшли в підвалах, їду - і розділили поміж людей [3,с.73].

Що стосується участі у цих подіях отамана Копистки, то в джерелах прямо говориться, що в захопленні замку брав участь „з села Бортники піп Копистка з зятями, синами, з громадою [26,с.33].

Таким чином, священик Копистка зорганізував на боротьбу не тільки односельчан, а і всю родину синів, зятів і був активним учасником багатьох селянських виступів.

Після розгрому палагицького замку повсталі рушили на Товмач. Про переслідування поляків у самому Товмачі львівський історик професор Стефан Томашівський пише, що "та сама компанія забила в лісі Петра Островського і спустошила його двір в Товмачи. В позові, з тієї причини від братів убитого характеризуються деякі з тих бунтівників: з помежи товмачан Яремко зоветься полковником, так само піп Василь з Озерян, Максим Чевага з Олеші, Яремій з Грушки. [45,с.38]

І хоча прізвище отамана Копистки в цьому позові прямо не вкачується, а йде просто перелік священиків - учасників повстання, все ж таки беручи до уваги все вище сказане, можна без сумніву вважали, що „піп з Бортник, в даному випадку, не хто інший, як ватажок Копистка."

Таким чином, заслуга отамана Копистки в тому, що саме він підняв односельчан на боротьбу з шляхтою, згуртував їх в загін і разом з селянами навколишніх сіл громив шляхту в Бородичині, Озерянах, Палагичах, Тлумачі. Ці дії повсталих були також значною підмогою для козаків, які в той час перебували в Руському воєводстві, допомагаючи галичанам у боротьбі за волю. Присутність козаків на Прикарпатті, водночас, сприяла організації місцевого самоврядування на взірець козацького на звільненій від шляхетського панування територію краю. [3,с.74]

В ході повстання селяни мали підтримку міщан і дрібної шляхти, що надавало рухові всенародного характеру.

Під впливом релігійного і соціального антагонізму, селяни знаходили союзників в містах Тлумачі, Калуші, Рогатині, Язлівці та інших, які відіграли важливу роль як осередки бунту. Помічники Височана мобілізувалися із несполонізованих ще повністю дрібноміщанських елементів, можливо, також з українізованих польських міщан. За назвами цих родин іменувалися цілі шляхетські повітові" роти. В такий спосіб дрібна шляхта намагалась виділити свій вищий, порівняно із селянами, соціальний статус. Але без активної участі селянських мас повстання не набрало б всенародного масштабу, а без участі міщан і шляхти було б позбавлене належного керівництва і організації влади на місцях.[3,с.75]

1772 рік став переломним роком в історії західноукраїнських земель. В цьому році Галичина внаслідок першого поділу Польщі перейшла під владу Австрії. Галичина перейшла під владу Габсбургів як країна економічно й культурно відстала. Усе господарське життя було в руках шляхти, дідичів, що використовували працю селянства. 29 грудня 1772 року по всій Галичині, в тому числі і в селі Бортники, місцеві мешканці складали присягу вірності імператриці Марії Терезії. Вони повторювали слова австрійського чиновника: " Слюбуємо і складаємо тілесну присягу Всемогучому Богові, найяснішій імператорській княгині і пані Марії Терезії з ласки Божої цісареві й римській, як тепер найласкавішій нашій королеві, як і не менше їх, дідичам згідно установи, як і обом князям дідичу честь віддати, а також слюбуємо, що кожного часу будемо вірними і послушними підлеглими". З переходом Галичини під владу Австрії ця територія разом з частиною польських земель почала називатись " Королівство Галіції і Лодомерії (Володимири) " із центром у Львові. Вже у 1780 - 1786 роках в цьому коронному краї було

запроваджено новий адміністративний поділ, згідно з яким налічувалось вже 18 округів, з яких 12 становили українську частину краю — Східну Галичину. Таке становище тривало до середини XIX ст. Внаслідок цих