Москалі, коли вмаршировували в села або в міста Галичини, бадьоро співали: „Россия, Россия, жалко нам тебя, Австрия, Германия напали на тебя". Захопивши Галичину, московська військова адміністрація, за прикладом давно окупованої москалями Східної України, негайно спалила бібліотеку наукового товариства ім. Т. Шевченка, заборонила в Галичині всю українську пресу,

навчальні заклади, громадські організації. Вони ув'язнили і вивезли в глиб Росії разом з митрополитом Андрієм Шептицьким багатьох греко-католицьких священиків, а на їх місце російська церква прислала своїх православних батюшок. Головна причина арешту і вивезення митрополита була в тому, що російський уряд був добре проінформований про його високопатріотичну діяльність, про його великий авторитет і тому боявся залишати його в Галичині. Спроби Андрія Шептицького поширити УГКЦ на тодішню під російську Україну викликали в Росії величезне обурення. Тому окупаційне російське військо, в першу чергу ув'язнило митрополита, а потім відправило до Сибіру і тільки вибух революції в березні 1917 року звільнив його з заслання [46,с.90].

Велика частина російських військ та важка артилерія розташувалися в селі Прибилів, що розташоване неподалік від Бортників.

Всю зиму село прислухалося до гулу гармат. Громадсько-культурне життя в селі зовсім завмерло, бо не стало тих, хто його творив. 1 взагалі після вступу російського війська на терени Галичини, було закрито всі без винятку періодичні видання, всі культурно-просвітні товариства, клуби, книгарні і навіть заборонили продавати українські книги [47,с.8].

Наприкінці зими 1915 року австрійські частини під командою генерала Бем-Ермолі розпочали наступ в Карпатах, внаслідок чого російське військо змушене було відступити. Покидаючи зайняті терени, москалі чинили шалений опір, залишаючи після себе одній руїни. Важка російська артилерія, розквартирована в селі Прибилів, на протязі кількох днів обстрілювала наше село запальними набоями, внаслідок чого від розривів летіло вгору каміння, валилися дерев'яні хати, спалахували солом'яні стріхи.

До села повернулося австрійське військо, а з ним і влада, і тут же провела другу мобілізацію. Тепер забирали уже всіх. Взяли кілька молодших річників і старших, що були признані нездатними до військової справи. Було кілька моло-дих хлопців-добровольців, що хотіли вступити до українського легіону, але не вступили. Для цивільного населення оголосили евакуацію і фірами вивезли в Карпати, а згодом посадили людей у вагони і завезли в Гмінд — невеличке міс-

течко у болотах Долішної Австрії, куди уряд па час війни зігнав українських селян з усіх куточків Галичини, бо боявся, що вони перейдуть на бік Росії, і це в той час, коли Українські Січові Стрільці хоробро і завзято воювали на боці Австрії.

У Гмінді функціонували баракові ніколи, в яких працювали українські вчителі, вихідці з Галичини, доля їх закинула туди таким же макаром, як і весь багатостраждальний галицький народ. Там, у тих бараках, перебувало багато нашого люду, що втекли перед першим приходом москалів. Нелегка доля спіткала їх на чужині. Голод, холод, різні інфекційні хвороби косили їх. Особливо плямистий тиф десяткував усіх, що були в таборі. Австрійські лікарі з такою хворобою не мали ніколи справ й невміли його лікувати. Існував і досі, кажуть, існує там цвинтар, на якому багато поховано нашого люду. Між 36-ти тисячами могил с могили наших односельчан. Зараз не можливо зібрати і впорядкувати мартиролог всіх тих, хто не повернувся з тієї злощасної евакуації.

На боці австрійських військ, боровся з москалями Легіон Українських Січових Стрільців, сформований виключно з галичан — добровольців. Перше бойове хрещення в сутичці з російськими військами одержали сотні Січового етрілецтва,25 вересня 1914 року на Ужоцькому перевалі, в Карпатах. В Легіоні воювали і селяни з Бортник - Іван Теодорів та Михайло Якубів, обидва загинули під Львовом. В квітні 1915 року в боях за гору Маківку Український Легіон покрив себе невмирущою славою блискучих перемог над москалями [47,с.9].

На початку 1916 року російське військо під командою генерала Брусилова знону активізувалося і почало новий насіли на австрійські позиції, і вже літом з боку Бучача доносився до села гул канонади. Точилися запеклі бої на теренах Бучацького та Городенківського повітів. Жорстокий опір чинила австрійська армія під орудою німецького генерала Ботмера, але зупинити наступ москалів не зуміла. Канонада посилювалася з кожним днем і погримувала, як весняний грім, а вночі «уло видно як спалахували далекі блискавиці. Лінія фронту наближалася до села. Дійшовши до Дністра російські частини зупинилися і зафіксували ліню фронту. На тій стороні, в селі Прибилів

окопалися росіяни, а на цій стороні, в Бортниках - австрійці. Село опинилося в зоні воєнних дій. Розквартироване австрійське військо зайняло центр села,

В Другій половині серпня перед свято Богородиці, в лісовому урочищі Берегиня москалі під прикриттям темної ночі, по металевих линвах перейшли Дністер, зняли австрійську варту, зненацька напали на сонне вороже військо і без втрат захопили село. На очах моїх односельчан розігралася велика і страшна трагедія, то в основному були не австріяки і не москалі, а наші східні та західні хлопці, що воювали за інтереси цісаря та царя. Ще біля двох сотень австрійських вояків було захоплено в лісовому урочищі Дуброва [48,с.14].

Довгий час російське військо стояло постоєм в нашому селі тому, що „Брусиловський наступ" через великі втрати остаточно підірвав боєздатність як австрійської, так і російської армій. На фронтах знову почалася позиційна війна, яка тривала до весни 1917 року. Для муштри в урочищі Дубровка військовики обладнали полігон і згідно