Взагалі-то, режим другої окупації був значно м'якший. Це була звичайна окупаційна влада, але не було вже тенденції неодмінно лізти в душу завойованого населення, переслідувати його віру, його мову і т.д. Зовсім по іншому згадують, як в 1915 році через Бортники переходили російські вояки-черкеси. Тоді .«аше село зазнало великої шкоди. Черкеси грабували людей, ґвалтували жінок та дівчат, знущалися над немічними[48,с.15].

Кажуть, що він був без досвіду й на такі важкі часи для Австрії, абсолютно замолодий. Монархія була приречена вона доживала свого кінця.

На той час громада села була мало - численною. Не повернулися до своїх домівок ті, що були евакуйовані до Австрії. Окрім того, багато нашого люду були задіяні у війні. В лавах Австро-Угорської армії воювали: Іван Бохінський, Лесь Тимів, Василь Жирун, Іван Горбак, Степан Кушнір.

В жовтні 1917 року, до села повернулися ті люди, що були депортовані до австрійського містечка Гмінд, а також і ті, що перед війною виїхали на заробітки до Канади.

Опустіле село завирувало, в першу чергу упорядковували занедбані оселі. Запушені поля лежали облогом. Городи та обійстя заросли бур'яном так, що годі було зайти на подвір'я. Поля вкрилися високими будяками. Будівлі прийшли в упадок. Коней та землеробного реманенту майже не було. Під час фронтових дій багато коней забрало австрійське, а потім російське військо. Всю

роботу виконували вручну. Становище селян було незавидним. Не вистачало одягу, взуття, особливо харчів, бракувало солі, мила, сірників та нафти. Але людська наполеглива праця все поборола. Невдовзі село набрало попереднього вигляду.

На італійському фронті воєнні дії не припинялися, а навпаки, розгорялися, і саме там полягло багато українського цвіту. Наше село теж тужило. З тієї страшної війни не повернулися: Іван Буграк, Василь Ганфецчук, В.Спесюк, Михайло Слободян та інші [48,с.15].

З вибухом березневої революції в Росії, а потім з приходом до влади більшовиків воєнні дії припинилися, але спокою Австро-Угорська монархія не одержала. Швидко почали зростати сепаратистські рухи серед поневолених Австрією народів. Останній імператор Австро-Угорщини Карл 1 у жовтні 1918 року шукав виходу, він міняв прем'єрів і міністрів, перетворив імперію в федеративну державу, але такий маневр уже не міг зупинити катастрофічного розпаду монархії. Галичина, використовуючи сприятливу ситуацію, приступила до вирішення своїх проблем. Та по іншому і бути не могло. Адже зараз, коли закінчилась війна і валиться монархія, кожен народ хоче мати свою державу, в тому числі і український.

2.4. Бортники під владою Польщі.

Наприкінці весни 1919 року із занепадом ЗУНР вся Галичина була окупована Польщею, хоча офіційно Галичина перейшла під владу Польщі тільки в 1923 році, коли Рада послів Антанти надала полякам статус на право володіння цим краєм. Вступивши на територію Галичини, окупанти почали вести себе надзвичайно агресивно. Почались переслідування з боку поляків, найбільш національно свідомих українців. Число українців, заарештованих і засланих до таборів Домб'я, Вадовиців, Пикуличів, у казематах Модліна, Бреста, Варшави, перевищило 100 тисяч, з них було понад тисячу греко-католицьких священиків [46,с.125].

З початком 20-х років село, як і весь Прикарпатський край, було у важкому становищі. Селяни терпіли нужду, не вистачало хліба, ширились тиф та інші хвороби. На 1921 рік у селі було 481 будинок, в яких проживало 2590 жителів. Починаючи з 20-х років, молодих хлопців брали на службу у польську армію. Багато парубків поповнили її лави і з села Бортники.

У міжвоєнний період у селі було два двори які утримували пани[3,с.151].

Польща завжди прагнула якомога більше впливати на західноукраїнське населення, використовуючи при цьому різні методи. У травні 1926 року внаслідок перевороту у Польщі до влади приходить режим «санації» на чолі з Ю.Пілсудським, який починає вести більш гнучку політику стосовно українського питання. В багатьох населених пунктах починають будуватись польські клуби, які мали би стати осередками польського культурного життя.[46,с.126]

Так у Бортниках було побудовано польський клуб , який зберігся до сьогоднішнього дня. Велика робота проводилась польським урядом і у справах ополчення українського населення, так звана програма державної асиміляції українського народу, яка почала втілюватись за правління режиму санації. В селі Бортники окрім українських шляхтичів, проживало і достатньо польських шляхетних родів.

Так, була відкрита і польська крамниця та магазин. У селі було ще дві олійні і - Горбака та М. Жируна в урочшці Будрівк, Суд знаходився у Тисмениці, а староство в Товмачі.

Надзвичайно важливе значення у соціально-економічному розвитку села за Польщі, та й взагалі в першій половині XX ст., мали жиди. На жаль, коли з'явились представники цієї національності в селі точно сказати важко.

Основним видом діяльності жидів була торгівля. У сел^ Було дві корчми, які знаходилися у руках жидів. Але зауважимо, що вже за Польщі кількість жидів у селі була менша. Так, на 1923 рік у селі проживало 106 жидів, а на 1939 рік - тільки 80 [3,с.152].

2.5. Село в II світовій війні.

Підписаний 23 серпня 1939 р. -дацистсько-радянський пакт відкрив дорогу Другій світовій війні. І вересня Гітлер напав на Польщу, а