Уже через 11 днів після початку війни фашистські війська з'явилися на Тлумаччині, а 4 липня 1944 р. була окуповано територію Бортників. Тільки в

Бортниках гітлерівці розстріляли понад 46 його мешканців, а 21 вивезли до Німеччини. Жорстоких переслідувань зазнали євреї. На них у серпні 1942 р. Гестапо організувало облави: спійманих 1200 осіб вивезли до обласного центру, і їх подальша доля невідома. Війна завдала велинезних матеріальних збитків. Так, тільки у Бортниках було знищено понад 25 будинків. Сільське населення чинило опір окупантам. Багато мешканців села ухилялось від поставок сільськогосподарської продукції, сплати податків, втікало з мобілізаційних пунктів відправки до Німеччини. Поширювала свою діяльність львівська підпільна організація" Народна гвардія ім. І. Франка". Відомі й факти допомоги мешканців села партизанам-ковпаківцям, які влітку 1943 р. проходили поблизу селища Обертин.

Бойові дії за звільнення Бортників розпочались наприкінці березня 1944 р. і тривали кілька місяців з поперемінним успіхом. 29 березня розвідувальна група у складі 27-ми воїнів та два танкових екіпажі на чолі з лейтенантами Шлепіним і Лісицьким несподівано увірвались у Тлумач. Гітлерівські офіцери на той час були на нараді в штабі армії і не змогли організувати відсіч. Протягом дня було знищено понад 300 фашистських солдатів і офіцерів, узято в полон 250 чоловік, спалено 150 ворожих автомашин, один танк і 13 гармат.

Однак оговтавшись німці перейшли в контратаку і знову зайняли місто, а також всі села в тому числі і Бортники. Тоді радянське командування вирішило атакувати Тлумач силами 205-го стрілецького полку, який вийшов до присілка Баски, що за два кілометри на схід від районного центру. Під прикриттям мінометного вогню на головному напрямку просувався 3-й батальйон капітана І. Кулешова. Його бійці увірвались на околицю Тлумача і зав'язали там бій, що тривав до пізнього вечора. Два інших батальйони пішли в обхід і, оточивши гарнізон ворога, в короткій сутичці розгромили [49,с.117-118].

Німці не змирилися із втратою міста: вранці 17 квітня 1944 р. їх літаки групами по 40-50 машин декілька разів бомбардували бойові порядки полку. А дві групи танків та піхота фашистів з двох боків узяли місто в кліщі і знову зайняли його. Провівши перегрупування сил, 18-й стрілецький корпус завдав удару по лівому флангу німецьких військ. Гітлерівцям загрожувало оточення. Підриваючи мости і склади, вони почали підступати. 27 липня 1944 р. радянські війська остаточно оволоділи Бортниками. ЗО липня вже весь район був звільнений від фашистських загарбників.

У боях за звільнення Тлумаччини полягло 1786 солдатів і офіцерів ра-дянської армії. 1738 мешканців району не повернулися з фронтів, загинули у кривавих баталіях Другої світової війни. Вічною нехай буде пам'ять про земляків, які полягли в боротьбі з фашистськими поневолювачами [49,с.121].

Під час намецько-радянської війни через село проходила лінія фронту. Церква, як найвища точка села, була перетворена в пункт управління гарматним вогнем. Ця обставина і стала причиною знищення храму.

Більшовицький танк першим пострілом збив центральний хрест, за другим -церква загорілась.Не дивлячись на сильний вогонь, інші культові споруди -дзвіниця, каплиця - збереглись[27,с.38].

Період другої половини 40-х - початку 50-х років був одним з найтрагічніших в історичній долі села, Загони Української Повстанської Армії (УПА) вперше з'явились ще в 1942 році, все ж активно вони починають поповнюватись вже після 1944 року. В лави УПА вступило багато і жителів

села Бортники, які віддали своє життя за волю України. Зауважимо, що влиття мешканців села у ці збройні загони було свідомим кроком, на відміну від тих людей які в 1944 році були в основному насильно мобілізовані до лав радянської армії.

Село Бортники було надзвичайно придатне для ведення підпільної боротьби, оскільки було оточено лісом, а тому тут дуже часто проходили бої УПА з військами НКВС. Зі спогадів старожилів,а саме П. Горбак довідуємось, що ці сутички були в урочищі Дубрівка та Дуброва. Ця територія була вигідна ще й тим, що тут найближче до лісу були хати, до яких можна було прийти цілою боївкою, поповнити свої запаси харчами, перепочити.[50]

Репресовані історією

Бохінський Михайло Семенович.

1907 р., с. Бортники, українець. Мобілізований Отинійським РВК. Ря-довий. Помер від ран 10.02.1945 р. Похов.: с. Нейхов, Вроцлавське в-во, Польща.

Гаврилків Василь Мефодійович, 1910 р., с. Бортники, українець. Мо-білізований Отинійським РВК. Рядовий. Загинув у бою 20.04.1945 р. Похов.: м. Вейсвірх, Німеччина.

Гарасимів Микола Якович, І 912 р., с. Бортники, українець. Мобілізова-ний Отинійським РВК. Рядовий. Пропав безвісти у 1945 р.

і ариджук Василь Миколайович, 1911 р., с. Бортники, українець. Мо-білізований Тлумацьким РВК. Рядовий. Помер від ран 04.05.1945 р. Похов.: с. Німояки, Чехо-Словаччина.

Гариджук Юрій Онуфрійович, 1910 р., с. Бортники, українець. Мо-білізований Отинійським РВК. Рядовий. Загинув у бою 09.02.1945 р. Похов.: с. Поляни, Краківське в-во, Польща.

Громадюк Василь Костянтинович, 1922 р., с. Бортники, українець. Мо-білізований Отинійським РВК. Рядовий. Загинув у бою 10.03.1945 р. Похов.: с. Ерщау. Валбжихське в-во, Польща.

Громадюк Іван Михайлович, 1925 р., с. Бортники, українець. Мобілізований Отинійським РВК. Рядовий. Пропав безвісти у березні 1945 р.

Кануспінський Григорій Петрович, 1918 р., с. Бортники, українець. Мобілізований Отинійським РВК. Рядовий. Загинув у бою 25.01.1945 р. Похов.: с. Фровендорф, Катовіцьке