14 грудня 2000 р. рішенням колегії об-ласного управління культури музеєві присвоєно звання «Народний музей»

16 лютого 2004 року міністрбсвіту В. Г. Кремень підписав наказ про присво-єння музеєві звання «Зразковий музей». Це єдиний в області громадський музей, який удостоєний такого звання.

В жовтні на базі музею відбувся всеукраїнський семінар-практикум завідувачів відділів краєзнавства та мето-дистів, відповідальних за краєзнавчу, наукову-дослідну і музейну роботу обласних центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді.

Якщо ми хочемо зрозуміти світ і себе в ньому, ми повинні знати, як його розуміли до нас....

Українці традиційно протягом багатьох століть звеличували родину, шлюб і домашнє вогнище. В основі цих традицій лежать загальнолюдські моральні цінності, шанобливе ставлення до батьків, подружжя, природне бажання продовжити свій рід. Недарма український народ придумав теке прислів'я «хто відречеться роду, того рід відречеться».

Сьогодні це розглядається як позитивний соціальний досвід поколінь, який необхідно зберігати і примножувати.

На життєстверджуючих ідеалах багатьох поколінь і складалася цілісна система свят, ритуалів, якими відзначаються всі найважливіші життєві події людини від її народження до смерті.

Основні з них - родильні, весільні та поховально-поминальні.

"Призначення передродових обрядових дій - сприяти нормальному протіканню вагітності та доброму самопочуттю жінки.

Оскільки цей період торкався делікатних справ - чекання родів та появи нового члена сім'ї, то він був насичений багатьма обереговими діями

та повір'ями. В них поєднувалися як раціональні елементи народного досвіду, так і забобонні та магічні. [60; с.273]

Жінці, яка очікувала дитину, заборонялося переступати через колючі та гострі предмети; сидіти на ріжку стола; білити і фарбувати оселю; ходити вночі під дощем; працювати у свята. Засуджувалося вживання спиртних на-поїв, лихослов'я. Про паління і не йшлося - жінки у старі часи не палили.

Вагітна жінка не повинна була лукавити й красти, брутально поводитися з оточуючими, дуже сердитися, бо, за народними поглядами, усі ті якості могли передатися дитині. Із крадіжкою наприклад пов’язували появу на тілі малюка плями, що за своїми малюнками нагадувала вкрадену річ. Думали також, що дитина народиться з родимою плямою на лобі , коли вагітна щось кидатиме собі за пазуху.[71,с.69]

Найбільше застерігали від пере-ляку. Переказували, якщо жінка злякається вогню, пожежі або, скажімо, миші і торкнеться до себе руками, то в дитини в тому місці утвориться відповідний за кольром і формою слід.

Ватній жінці невільно було під час ходи щось жувати, гризти ти, бо у дитяти, як вважали, не закриватиметься рот — воно бу-де крикливим, весь час просити-ме їсти, стане ненажерою. Водночас придивлялися, якщо за ва-гітності постійно хочеться чогось солоного чи солодкого, то й дитя в подальшому це полюблятиме. [71,с.79]

Широковідомою була заборона штовхати ногою свиню, кота чи собаку, які в народних віруваннях пов'язані з демонічними силами. Вважали, що в такому разі щетина, шерсть тварини мучитиме немовля або ж дитина буде волохатою («як у шерсті», «у моху»).

Вагітній жінці не слід було ди-витися на поховальну процесію, йти на кладовище, слухати заупокійний молитовний спів. Іс-нувало повір'я, якщо вона поди-виться на мерця, то народжений} матиме блідий, «мертвяцький»; колір обличчя.

Складні, суперечливі уявлення відбивалися у забороні брати вагітну за куму (хрещену матір), вважали —: «помре дитина чи своя, чи хрещена».

Добре знаними були прикмети, за якими визначали стать май-бутньої дитини: якщо лице вагіт-ної з плямами — народиться хлопчик, якщо чисте — дівчинка. Якщо дитинка б'ється з правого боку, а живіт за формою продов-гуватий і витягнутий наверх, то це прикмета на хлопця, як зліва, і а живіт круглий — на дівчинку. Казали також, що буде хлопчик,якщо часто хочеться оселедця. [71,с.70]

Для породіллі і новонарод-женого найнебезпечнішими вважалися перші сорок днів або «шість неділь») після поло-гів. У цей період дотримували-ся породільних звичаїв, обрядів, пов'язаних з ними уявлень та вірувань дохристиянського і християнського походження. Стійкими, зокрема, були погляди, що поки дитя не охреще-не, воно ніби й не людина, а дещо непевне — «маняк». Воно легко піддається нечистій силі, хворіє, слабшає, може

вмерти. Тому годилося з на-станням пологів підтримувати вогонь у хаті, закривати чи за-вішувати вікна, зважати на інші перестороги. [71,с.70]

Сусіди і родичі ніколи не відмовляли майбутній матері у проханнях, пригощали пиріжками, фруктами, при зустрічі давали дорогу, старші чоловіки знімали головний убір, вклонялися. У вагітної ніколи не просили

грошей, солі, хліба. Роди супроводжувалися багатьма обереговими і магічними обрядовими діями. [ 60,с.270].

Місце пологів зберігалось у таємниці, а біля породіллі були лише її чоловік і баба-повитуха.

Сьогодні під час родів, крім лікаря-акушера та чоловіка, за бажанням жінки, може бути присутня будь-яка особа.

Повивальна бабка завжди обиралася з числа найповажніших жінок села і, як вважали, володіла магічними силами.

Якщо пологи були важкими, повитуха наказувала відчинити всі замки, повідкривати двері, вікна, скрині, розстебнути коміри всіх сорочок, навіть,, просила відчинити царські ворота в церкві, а потім обкурювала породіллю зіллям. Більш досвідчені повитухи використовували і раціональні прийоми народної медицини: вони вправно робили породіллі масаж, компреси з навару льону, розтирання маслом, вигрівання гарячим зерном.

Приймаючи роди, баба-повитуха дбала про прищеплення дитині необхідних рис характеру: хлопцеві, "аби господарем був," пуповину відсікали на сокирі, а дівчинці, "щоб доброю пряхою була", - на гребені.[61,с.62]

Великого значення при родах надавали першому купанню - і не лише з гігієнічних міркувань, а й з оберегових. Адже вода, за народними уявленнями, символізувала силу і чистоту. Узята до