У купіль дівчинки додавали меду, іноді молока (щоб гарною була), ромашку (щоб рум'яна була), вишневу гілочку (щоб гарна була), калину (щоб красна була), любисток (щоб люб'язна була) тощо.

Хлопчикам клали коріння дев'ясила (щоб сильними були) або й сокиру (щоб умів майструвати), любисток (щоб любили); гілочку дуба (щоб був міцний, як дуб), барвінок, тую (щоб довго жив), чорнобривець (щоб був чорнобривий). Кожен, хто приходив до хати під час купання, мав кинути у купель монету на щастя. При купанні доливають святої йорданської води.

З вибором імені для новонародженого пов'язаний давній звичай - ім'я наречення, адже існувало переконання, що гарно обране ім'я має сприяти щастю та добробуту немовляти. [61,с.16]

За народною традицією, дітям давали імена в пам'ять дідів. Часто орієнтувалися на такі імена, які носили гарні, доброї вдачі люди.

Йдучи до церкви, куми на хрестини обов'язково мають брати хлібину і шматок непідрубленого полотна -"крижмо". Це полотно зберігали колись усе життя. Його клали людині в домовину.

Священика для хрещення дитини часом запрошують до хати. Хрещення роблять через тиждень після народження або трохи пізніше.

Окрему групу давніх слов'янських імен складали імена з подвійними коренями: Ярослав чи Володимир, їх учені вважають одними з найдавніших наймень. [60с. 27]

Святі, імена яких давали новонародженим, за словами священиків, ставали опікунами дітей, їхніми "ангелами-хоронителями". Однак багато з батьків, навіть охрестивши своїх синів чи дочок, вдома й далі кликали їх колишніми звичними, так званими світськими іменами.

Поширенню західноєвропейських імен сприяли твори літератури, оперного і кіномистецтва: Альберт, Артур, Едуард, Віолетта, Елеонора, Жанна, Анжеліка.

Сьогодні основними мотивами при виборі імені для немовлят є: родинна традиція, коли дитину називають іменем батька, дідуся, бабусі чи когось з родичів; прагнення назвати дитину на честь видатної особи, популярного артиста, співака літературного або кіногероя (Богдан, Тарас, Юрій, Леся, Алла, Валерія, Роксолана); милозвучність імені (Ганна, Наталія, Олена,Світлана)

Чимало народних приспівів існувало щодо першого пострижений дитини. Зстрижене волосся або кидали на воду, промовляючи: «щоб дитина росла, як з води», або спалювали: «хай іде з димом, щоб дитина горя не знала», або закопували під плодовим деревом: «щоб коси росли», «щоб кучерява була».

Перше по стриження дітей відбувалося найчастіше в рік ( іноді до року). Для хлопчиків ритуальним було по стриження у підлітковому віці — символ переходу з-під опіки матері під опіку батька. Дівчаток вперше заплітали у віці від трьох до п'яти років. Це також символізує вступ у новий період життя.

Магічні дії виконувалися над постіллю дитини, щоб передбачити її до-лю; хлопчику клали або меч, примовляючи: «твоє тільки те, що добудеш ме-чем своїм», або молоток — «щоб добрим майстром був», або заносили його в хлів — «щоб добрим хазяїном був». Дівчинці в постіль клали голку — «щоб шила гарно» або підносили її до вогнища — «щоб доброю господинею була».)

Весілля

Традиційний весільний обряд в Україні пов'язаний із комплексом народних звичаїв, норм етикету, моралі, соціальних та правових уявлень, традицій сім'ї, давніх вірувань. Обряд практично утверджував довічний перехід дівчини в сім'ю чоловіка (або, навпаки, хлопця в сім'ю дівчини), передбачав психологічне забезпечення зміни статусу молодят, символізував розлучення з домівкою і входження в чужу родину.[60 с. 161]

Жито зелене , жито з травою

Скажи мені моя калино

Чи ти жаль за мною

Жаль мені доню, жаль се рук в’яне

Хто ж мене доню на старість догляне

Лишаю ти сестру

Лишаю ти брата

Лишаєтесь без мене

Сумненька хата

Сумненька хата

Сумне подвір’я

Поки ся не скінчить

Моє весілля

Мавши намір женитися та підшукувати собі дівчину до вподоби, хлопець після відповідної розмови з нею, діставши її згоду, посилає до батьків тієї дівчини двох старших жонатих чоловіків, здебільшого статечних господарів, як старостів, і сам іде з ними сватати її. Це відбувається звичайно в непісні дні, тобто — вівторок, четвер, або суботу.

Старости починають розмовляти з батьками дівчини алегоричною

мовою про те, про се, із недвозначними натяками на сватовство, із різними

примівками, залежно від своєї вдачі й гумору, і нарешті запитують, чи не

можна було б подружити отого хлопця, що прийшов із ними, з їхньою

'дівчиною.

"Можна то можна" — відповідають на це батьки, — але ми порадимося, запитаємо саму дівчину; а тоді щось будемо робити. [Опит. респондент 62]

Якщо вони тому раді й виявлять свою згоду, то незабаром дають про це знати й сходяться вдруге, на так звані оглядини, чи як їх, називають у Галичині — обзорини. На оглядинах докладно домовляються про те, який, та що саме, має дістати молода на посаг, чи як інакше ще звуть — віно, і тоді

через декілька днів батьки обох молодих із двома свідками та самими молодими йдуть увечері до священика — давати "на заповіді", чи як подекуди кажуть "на оповіді". При цьому батьки молодої приносять священикові курку й дають трохи грошей.

Заповіді священик оголошує тричі після служб Божих у неділі чи інші ІУ ; свята. Вони полягають у тому, що священик оголошує про майбутній шлюб такого то хлопця з такою то дівчиною. Це робиться для того, щоб переконатися, чи нема від якихось інших дівчат якихось законних претенсій до молодого. Дуже рідко, коли є на те поважні