"Нунцій (посол) Руджієрі, - пише далі Крип'якевич, спостеріг, будучи у Галицькій землі бл. 1560 р., що. „коли пан хоче заснувати село, або місто то каже наперед поставити на голому полі хрест у місці, що призначає на майдан, і вбити в цей хрест стільки цвяхів, кілько має бути літ вільних від чиншу, вільно осідати і будуватися на цьому місці, а потім щороку витягують по одному цвяхові з хреста, поки їх усіх не витягнуть, - лише тоді починають платити чинш панові, який пан одзначив на період, найчастіше з обов'язком робіт. Цей звичай утримався на довгі часи." Така практика застосовувалась і при закладанні слобод, тобто нових пільгових [10,с.83].

В цілому освоєння краю в ХІУ-ХУ ст. проходило стихійно, головним чином за рахунок селян, дрібної шляхти та іноземних магнатів. Однак головна заслуга в його освоєнні належала представникам корінного населення. Іноземці, зауважує П. Сіреджук, захоплювали переважно уже населені землі[11,с.85].

На думку вчених, головними факторами, які сприяли швидкому заселенню краю, були багаті на урожай ґрунти низовинної території Тлумаччини, наявність великих лісових масивів, що забезпечувала надійний захист першопоселенців від ординців, а також давала змогу займатись бортництвом, рибним та деревообробним промислами.[17,с.124]

Адже в такі малозаселені місця стікалися втікачі від феодального гніту, розуміючи, що їм протягом кількох десятків років буде надана воля, тобто звільнення від панщини і повинностей для скорішого господарського освоєння нових земель. Певний вплив на заселення Бортників мали татарські набіги, які заганяли людей у неосвоєні лісові місцевості.

В числі втікачів було не лише місцеве населення, а й вихідці з Буковини, Волині, Поділля, Подніпров'я. В потоці переселенців, крім українців, були поляки, євреї, караїми та інші етнічні групи населення [13,с.10].

Отже, в ХУ-ХУІст. в умовах посилення закріпачення, татарських набігів та масових втеч селян король, роздаючи грамоти на заснування нових сіл, одержував можливість інтенсивно колонізувати край, і поповнювати державну скарбницю, захищати кордони, надаючи права на заселення дрібній шляхті, яка залучалася до королівської служби на денному праві. Осідаючи на отриманих землях, шляхта засновувала нові оселі, одним із таких поселень були Бортники. Вирішальну ролери виборі місця первісного заселення відігравав географічний та економічний фактор, тобто сприятливі умови для розвитку лісової бджільництва і певний ступінь економічної незалежності, адже Бортники не відносилися до категорії феодально-залежних селян, до того ж новозасновані села на 10-20 років звільнялися від податків. Лісиста місцевість, де виникло село Бортники, була сприятливою для захисту від набігу ворога, але складною для господарського освоєння [3,с.40].

1.2. Перша писемна згадка.

Питання першої письмової згадки про село Бортники торкалися у своїх дослідженнях історики П. Домбковський, П. Сіреджук, В. Грабовецький, та краєзнавець М. Миронюк. Дослідження згаданих авторів дозволяють вважати початком писемної історії села 30-ті роки XV ст., тоді як в радянській історико-краєзнавчій літературі першою згадкою про Бортники вважався 1462 рік. Але

остаточне розв'язання даної, проблеми могло 6 статися в разі віднайдення князівської грамоти або королівського привілею на заснування села. Виявлені нами матеріали наукових досліджень історика О. Галецького дають підставу говорити про нову, ще ранішу дату першофіксації села в джерелах та його найдавнішого власника.

Хто ж був осадчим або засновником села? Це надзвичайно цікаве питання певною мірою вдалося з'ясувати завдяки вивченню "Матеріалів до історії Руси і Литви XV ст.," зокрема з витягів з інвентаря Яна Замойського. Ці документи, почерпнуті з Коронного архіву, опрацював польський історик Оскар Галецький. У розділі другому своєї праці, що має назву "Акти присяги шляхти червоноруської," є згадка про з'їзд чотирьохсот шляхтичів в Галичі 28-29 червня 1427 року, які зібралися присягнути королеві Владиславу III (1434-1444) в очікуванні привілеїв для себе. Серед учасників зібрання був і шляхтич "Грицько з Бортник," імовірний осадчий села.

Це повідомлення О. Галецького можна умовно вважати першою писемною згадкою в історичних джерелах про село Бортники та його імовірного засновника[58,с.9].Другою згадкою про село в історичних документах є 1433 р. Цей запис виявлений в архіві канцелярії Великого князівства Литовського, відомого як „Литовська метрика." Актовий запис зроблено з нагоди надання галицькому старості Михайлу Бучацькому 60 кіп грошей та права власності на село Бортники, яке він отримав від короля, до часу повернення суми.

В оригіналі документа читаємо: „Дозвіл Владислава, короля польського, на суму 60 кіп звичайно польської міри, записану мужньому Михайлові з Бучача, галицькому старості, на селі в Галицькому повіті, званому Бортники, замість інших сіл, які його величність від нього взяв і надав Грицькові Кірдеєвичу. Запис (здійснено) на нього самого та його спадкоємців, щоб тримали це село аж до виплати суми згідно з порядком і правами, які повністю зберігаються за його Величністю та спадкоємцями короля. Дано в Покровниці, у Хресну Неділю 15 березня 1433 року[3,с.42].

В даному випадку маємо типовий для середньовіччя приклад розрахунку короля із своїми підданими, який за втрачені села отримав від монарха грошову компенсацію та маєтність у формі одного села. Цей факт свідчить також про те, що Бортники в той час були і королівською власністю, але перебували у тимчасовому володінні шляхтича-орендаря. До передачі права і володіння Михайлові Бучацькому, село очевидно, орендував згадуваний уже Грицько Кірдієвич. як засновник села. На думку проф. Василя Інкіна, „ у XV ст. дарування іноді набували форми застави або продажу. Запис грошових сум на заставні або відчужувані