У Великодню суботу робили крашанки, тому що, за народним віруванням, яйця, пофарбовані у п'ятницю, швидко псуються, а зроблені в суботу - зберігаються протягом всіх свят, їх фарбують здебільшого в черво-ний колір, бо це нагадує кров Спасителя, а також - у жовтий, синій, зелений і золотистий кольори.

Зелені свята або Свята неділя, як в народі називали Трійцю, здебільшого розпочиналася з четверга. Жінки вдосвіта йшли до лісу, щоб заготовити лікарські трави. У неділю, в день Трійці, відбувався один з найха-рактерніших обрядів Зелених свят - ворожіння. Ворожать під час розвивання вінків. Якщо вінок не засох - дівчині судилося довго жити. Зів'ялі вінки

кидали у річку. Як попливе - щастя, а потоне - біда! [60; с. 68]

На Зелені свята, як і на проводи, провідують померлих родичів на кладовищах, влаштовують поминальні панахиди й колективні поминальні трапези.

Купальська ніч вважається чарівною, тому дівчата у цей час ворожять на свою долю. Ворожили, звичайно, за допомогою вінків, сплетених з польових і садових квітів, їх пускали в річку й спостерігали, як вони пливуть. З того, куди поплив вінок, судили, куди дівчина заміж піде. Дівчина, чий вінок плив швидше, повинна була швидше вийти заміж, якщо він зупинявся, то це означало, що вона не вийде заміж, а коли тонув, - що помре. Стежили й за тим, до якого берега прибився вінок. З того боку, як гадали, повинен був з'явитися майбутній наречений.

Центральне місце у святі займає прикрашання ритуального деревця -купайли (купальниці, купайлиці, гільця, Марени). [61,с. 34]

Хлопці закопують посеред галявини деревце (гілку верби, вишні, сосни або ясеня). Дівчата прикрашають його вінками, польовими квітами, стрічками, запаленими свічками, танцюють довкола купайлиці танки, співають пісні про кохання та сватання.

ДЕНЬ ПЕТРА І ПАВЛА

Святкується 12 липня.

Петрівка - середина літа, коли помічали, що сонце вже повертало на зиму. За народними уявленнями, Петрівка - голодна пора не лише тому, що постилися, а й тому, що закінчувалися запаси хліба минулого врожаю, а

нового ще не було.[61; с. 59]

День святого Петра відзначається в теп-як велике свято, до якого всі хати білять, прикрашають рушниками стіни, прибирають подвір'я.

ВЕЛИКИЙ СПАС

(Преображення Господнє)

Відзначається 19 серпня.

Свято храмове у Тлумачі, за назвою церкви православної Преображення Христове.

На Спаса у церкві святять груші, яблука, мед, калачі з борошна нового врожаю і обжинкові вінки.

На святковому столі обов'язково мають бути всі дарунки природи -новий хліб, овочі, фрукти, гриби, мед.

ДЕНЬ СВЯТОГО АНДРІЯ ПЕРВОЗВАННОГО

Відзначається 13 грудня.

На це свято багато ворожять.

Розповсюдженим було ворожіння дівчат бала-бушками. Воду для тіста потайки носили в роті. Знаючи про це, парубки нерідко влаштовували засідки, смішили і лякали дівчат, змушуючи їх неодноразово ходили по воду. [60,с. 89]

Коли балабушки спечуться, їх змащували салом, і кожна з дівчат помічала своє тістечко ниткою або папірцем. А потім до хати запускали голодного собаку. І чию балабушку він першою вхопить, та дівчина першою заміж вийде, якщо з'їсть не в хаті, а унесе в інше місце - значить дівчину доля занесе в далекі краї. Залишені псом хлібці означали, що їхні власниці в насту-пному році не мали шансів на одруження. Недобрим знаком було, якщо собака тільки надкушував балабушку.

Про ім'я свого судженого дізнаються випитуючи у прохожих їхнє ім'я.

Ніч під Андрія була єдиною в році, коли хлопці мали найбільші права і їм вибачали бешкети.

Ввечері на Андрія молодь сходиться на вечорниці і розпочинався головний обряд цього свята - кусання калити - великого медового коржа із

отвором посередині. У його приготуванні зазвичай мали брати участь всі дівчата, навіть малі. Запікали калиту так, щоб була як сухар. У дірку протягували стрічку і підвішували корж якомога вище до стелі, аби парубок міг дістати зубами, лише добре підстрибнувши. Крім того, ще смикали за один кінець стрічки, щоб калита підстрибувала вгору.

Таким чином свята в Бортниках і чекають з нетерпінням.

Матеріальна культура

Український і народний одяг — яскраве й самобутнє культурне явище, котре розвивалося й удосконалювалося протягом століть. Зберігаючи ознаки різних епох, особливості костюма яв-ляють собою важливе джерело вивчення етнічної історії населення, його соціальної структури, естетичних поглядів та уявлень.[73,с.116]

Щоб говорити про народний одяг Товмаччини, треба було б описувати

я народну ношу кожного села, бо в кожному із сіл цей одяг чимось різниться

від одягу в сусідніх селах. Вистачило колись стати в ярмарковий день на якійсь із вулиць Тлумача, щоб зустрівши селянина чи селянку, можна було сказати, з якого села ця людина.

Це стосується найбільше капелюха, шапки, сердака, кожуха, зв'язаної

хусткик жінок чи вишивки. Проте, всі вони мають також багато

спільного. Наприклад, чоловіки, а також і жінки носять сердакиз чорного сукна, здебільшого власного виробу, які різняться тільки кольром і формою лямівки чи вишивкою. Скрізь носять киптарі(кожушки без рукавів), що різняться оздобою чи вишивкою.Узимку, так чоловіки, як і жінки носять

кожухи, які теж у кожному селі інакші. Барва оздоби — червона, зелена, синя, чорна, а сама оздоба — з тоненької сап'янової шкіри. [Опит респондент 69]

Чоловіки носять уліті штани із саморобного полотна, зав'язані в поясі

очкуром. Називають їх портками. Взимку чоловіки|носять зимові штани з

білої овечої вовни, так звані холоші. Чоботи з позагинаними халявами носять

чоловіки й жінки. Крім того, жінки носили чоботи фалдовані(зі зморшками)

на висоті кісток, називано їх подекуди "буфровані". Нак урочисті свята

жінки й дівчата, здебільшого заможніші, носили чобітки жовті на колір, так

звані"сап'янці".