Чоловіки й жінки носять сорочки з саморобного полотна. Жіночі сорочки довгі аж до самої землі, обшиті вузькою вишивкою довкола кінців рукавів, шиї та пазухи, а на горішній частині рукавів вишивкою завширшки подекуди .Що деяких селах) понад 10 сантиметрів. Ці вишивки називаються «уставками». Сорочку, яка сягає аж до землі, жінки підперізують поясом із сукна, а потім крайкою, скорочуючи її, і тоді утворюється пазуха,'що править за сховок ^ля хустинки, в якій на ріжку зав'язують часом трохи дрібних грошей [63]

Чоловіки носять сорочки по коліна, обшиті звичайно вузенькою уставкою на долині, довкола шиї і пазухи. Носять сорочку в більшості сіл

поверх штанів. Підперезана вона широким шкіряним паском (ременем) або чересом. Черес — вдвоє зложена шкіра з відтисками різної оздоби. Череси

бувають різні завширшки, у деяких селах щось із 10 сантиметрів, а в інших багато ширші. До череса прив'язаний малий мішечок, так званий капшук зі свинячого висушеного міхура, в якому курці тримають тютюн, а дехто гроші. Також до череса звичайно прив'язаний ножик, що звисає і яким користуються для різніх потреб поза хатою.

Капелюхи носять зроблені з плетених у зубці стеблин жита, зжатого поки ще воно не зовсім достигло (бо тоді воно міцніше й не ламається) і зшитих разом. Капелюхи мають найрізноманітнішу форму. По деяких . селах криси вузькі, а частина, що на голові сягає близько 20 сантиметрів заввишки.

Капелюх прикрашений чорною вузькою стяжкою, а в молодих парубків різними оздобами — перами з когутячого хвоста, китицями з кольорової

волічки, з павиних пер, із закручених пер качура, різних дрібнесеньких скляних пацьорків, насилених на нитку чи дріт. Усі ті оздоби містяться тільки з одного боку капелюха. Старші люди — господарі носять довкола капелюха тільки одну вузеньку чорну стяжку. Деякі носили куповані капелюхи з фільцю так само, як і солом'яні. Тут годиться додати, що хлопець, якому померли батько чи мати, цілий рік не оздоблював капелюха, а мав на ньому тільки чорну стяжку довкола капелюха, так само, як і одружений.

Взимку чоловіки носять чорні баранячі шапки або так звані клапані. Це капузи, виложені зсередини шкірою, обложені берегом лисячим хвостом, а зверха шкірою або кольоровим сукном, синім або червоним. По деяких

І селах, головно в сторону Отинії чоловіки носили перевішену через плече кольорову чотирокутню торбу, так звану дзюбеньку, в як^йітримали потрібні і|к на похваті, здебільшого в дорозі, речі.[ Опит респондент 69]

Жінки та дівчата носять замість спідниці довкола бедер так звану фоту (плахту). Це різнокольорова квадратиками ткана матерія з фарбованої вовни. Спереду з такої самої тканини фартух-запаска. Обидві ці частини обшиті в

поясі крайкою, також кольоровою. Плахта і запаска коротші від сорочки на

яких 8-10 см, отже сорочку видно з-під плахти.

Дівчата зачісуються гладко, заплітають волосся в косу, яка звисає на плечах і встромляють часом у неї квіти чи інші кольорові оздоби. Зав'язують голову попід бороду квітчастою, здебільшого червоною хусткою, іноді зеленою, рідше жовтою, а молодиці чи . старші жінки зав'язують такі самі хустки, але вже поза вуха, зав'язуючи з-заду, накриваючи обрізані або заплетені і накриті чепцем (очіпком) коси, залежно від звичаю в тому селі.

Жінки, здебільшого багатші, зав'язували голову на великі свята — Різдво, Йордан, Великдень чи храмове свято — переміткою (наміткою) чи рахнутом з білого полотна, інколи з карбованими тобто виложеними фалдами, спеціяльно зав'язаними на карку. [ Опит респондент 66]

У війну і по війні почалися радикальні зміни, спричинені різними

впливами. Найперше, більшість чоловіків була у війську. Під час війни не

можна було купити різних речей. Натомість, до людей дісталося багато

військових матеріялів австрійського, німецького і російського війська. Народ

почав переробляти, перефарбовувати військові матеріяли до непізнання.

Замість оздоблених капелюхів, кожухів з'явилися кашкети, райтки (військові штани) і різні куртки. Після Першої світової війни потроху почало вертатися старе, але дуже поволі й мало. З саморобних частин одежі залишилося дуже мало, а натомість щораз більше почало з'являтися дешеве, куповане барахло.

Народний одяг почав нестримно котитися до занепаду. З нього тепер

залишилося дуже мало.

Вищезгаданий стрій описано той, що його носила одна частина люд-ности, а саме селяни.

Шляхтичі носили капелюх купований, звичайно чорний, але нерідко й іншого кольору, влітку — білий солом'яний, фабричної роботи. Білизну мали з місцевого, доморобного полотна, або з купованого перкалю. Часом запинали сорочку білим порцеляновим ґудзиком, а деякі мали й краватку. З таких часом люди сміялися, вигукуючи: «шляхтич із ґудзиком», або «шляхтич із шпичкою, а навіть краваткою». На верхній одяг мали плащі з купованого матеріялу, а часом із чорного, власної роботи,, вовняного матеріялу, шитого на міський покрій. Такий плащ називається «чемеркою». На зиму мали шляхтичі також білі кожухи, але інакше пошиті й інакше викінчені, чим і різнилися від селянських.[63,с.879-882]

Із взуття носили чоботи, а вліті черевики, але ті й ті різнилися від селянських кроєм і викінченням. На голову взимі надягали смушкові шапки.

Їжа

Народна обрядова їжа – святкова ритуальна або церемоніальна – не лише засіб задоволення життєвої потреби людини , а й важлива форма соціального спілкування, традиційна суспільна цінність, що несе на собі символічне навантаження.

Вони виховували в дітей такі риси, як скромність, стриманість у своїх бажаннях, повагу до старших, наслідування від інших правил поведінки. Дітям не можна було сідати за стіл разом з гостями, яким давали кращу їжу, і цим самим