Хата

Українська хата — колиска нашого народу. В ній знайшли яскравий вияв спадковість традицій, естетичні засади, доцільність і соціальна зумовленість. Хату можна вважати і своєрідною візитною карткою України.

Олександр Довженко так писав про українську хату: «...біла, з теплою солом'яною стріхою, порослою зеленим оксамитовим мохом, архітектурна праматір пристановища Д людського. Незамкнена, повсякчас відкрита для всіх, без 1 стуку в двері, без «можна?» і без «увійдіть!», житло просте, як добре слово, й законне, немовби створили його не люд-ські руки, а сама природа, немовби зросло воно, як плід, серед зелені і квітів».

Українське народне житло пройшло багатовіковий шлях розвитку — від однокамерних до дво-, три- та багатокамер-них споруд. Унаслідок нерівномірного соціально-економіч-ного розвою окремих районів України, специфіки природно-географічних умов, особливостей етнокультурних контак-тів з іншими народами цей процес був неоднозначним та складним. Свідченням цього є типологічна виразність, ло-кальна специфіка та різноманітність планів житла в окремих районах. [74,с.20]

Народна будівельна творчість Покуття, зберігши в собі основні риси загальноукраїнської архітектури, дотримала багато своїх локальних особливостей і традицій, які на протязі століть постійно розвивались і удосконалювались.

Між Покуттям і Гуцульщиною. Покуттям і Опіллям. з якими воно межує, знаходяться перехідні зони. Вони містять у собі харак-терні риси народної архітектури і того й того регіонів. Колись на цій горбистій території ліси чергувалися із степовими масивами й тим самим покутяни частково були забезпечені листяними породами дерева, решта дере-ва, особливо хвойних порід, довозилась із Карпат. Вздовж Дністра знаходяться потужні поклади вапняку та гранітного каменю, що також широко використову-валось у будівництві. Покутські чорноземи досить вро-жайні. Тому населення Покуття споконвічно займалось рільництвом і тваринництвом, що в значній мірі впли-нуло на особливості народного будівництва цього ре-гіону. Немаловажне значення у формуванні покутської садиби мали географічні, сімейно-побутові та історичні умови.

Огороджували садибу тином («плотом»), парканом, кам'яним муром. Огорожа об'єднувала весь двір > єдиний архітектурний комплекс. Уздовж неї росли де-рева, найчастіше декоративні. Відсутність огорожі вва-жалася ознакою запущеності господарства. Тип ї? за-лежав від статків господаря та місця розташування. Найкращу огорожу ставили з фасадного боку. Замож-ні господарі садибу оточували парканом заввишки 160—180 см. Зверху прикривали одно- або двосхилим солом'яним чи дощаним дашком.

Для входу з вулиці у двір служили брами або ворота. Браму виготовляв заможний господар. Складалася вона з двох напівкруглих половинок.

Другим за значенням" місцем після їхати були сїни. Тут були жорна, часом мішки із збіжжям, борошном, вода у відрі, бочка з огірками та капустою. У сінях стелі не було. Дим, який виходив з печі через спеціаль ну «люльку» в сінях, піднімався на горище, а звідти че-рез спеціальні отвори та солом'яний дах-надвір. На горищі зберігали запаси палива із кізяку («дробина» і «паланички»). Ліворуч від сіней знаходилась комора. Тут зберігали збіжжя, інколи ставили скриню, вішали одяг. Вікна у коморі були меншими, ніж у хаті. В усі приміщення вели одностулкові Двері вхідні „.двері зачинялись на дерев'яний замок.

Другими за значенням будівлями селянсько? садиби були стайня (або колешня) і стодола. Стайні ставили в / протилежному від хати кінці подвір'я під прямим ку-том до неї. Стайнею завершувався комплекс споруд. Величина стайні залежала від заможності родини. Для зберігання немолоченого хліба та соломи багатші сім'ї будували стодоли. Вони були у формі квадрата, кожна сторона мала 8—10 м. Посеред стодоли був тік, де можна було молотити цілу зиму. Висота стін становила близько 1/4 даху й огороджували їх плотом, рідше—оббивали дошками. На стодолу витрачали май_ же стільки ж дерева, як і на хату. На жаль, ці госпо-дарські споруди були насильно розібрані в час ство-рення колгоспів для будівництва їх господарських при_ міщень. Хто не мав стодоли, той змушений був пере-молоти все збіжжя протягом серпня на відкритім то«у перед хатою. Селянин ревно пильнував току, постійно його змащував, дбав, аби він був твердий, рівний, без ям.

Солому та сіно складали також а обороги, шопи, немояочені снопи —в круглі стирти —«оденки». Біля стодоли і стайні добудовували карники для свиней, курники для птиці, возовні тощо. Ближче до хати ста-вили кошниці (або коршниці) для зберігання кукурудзи. Межа їхнього побутування сягала аж до Березова. Далі на Гуцульщині вони вже не були поширені.

На початку XX ст. відбулися певні зміни в розташу-ванні будівель. Садиби повужчали. На всю ширину до хати доточують різні приміщення («припусниці»). Структура будинків у таких садибах виглядала приблиз-но так: сіни плюс хата плюс колешні; хата плюс сіни -ч^плюс щіпка (шопа для соломи); хата плюс колешні плюс шіпка. Остання будівля мала вже подібний вигляд. Ці споруди, безумовно, були тепліші, зате погіршувалися санітарні умови, оскільки біля хати стояла близько стайня.

Як бачимо, покутське житлове будівництво відзнача-ється різноманітністю, типів, глибокою продуманістю, вдалим використанням житлової площі. Садиба мала багато власних особливостей у розташуванні будівель та в архітектурі. Вона істотно відрізнялася від гуцуль-ської й бойківської забудов і наближалася до подільської. Житлове будівництво, як і інтер'єр житлового приміщення; постійно змінювалося, удосконалювалося. Спричинили до цього не тільки економічні, а й сімей-ні відносини (структура, спадкоємність).

З кінця XIX ст. в житло та його інтер'єр ширше вводяться прикраси, інші естетичні та якісні зміни. Одноцільні гладкі вхідні двері