На поширення бджолярства ще в княжі часи вказує літописна згадка про

данину від бджіл, а також слова соцького Микули (1231 р. ): „не знищивши

бджіл, меду не їдять [3,с.22]. На думку І. Крип'якевича, це був старовинний

звичай вибивати бджоли при вибиранні меду із бортей[22,с.41].

Існування стародавніх назв, зв'язаних із бортництвом ще у княжі часи, наводить на думку проте, що „бортниками" в цій місцевості, ще задовго до появи села, могла називатися князівська, а з приходом поляків - королівська пасіка, поблизу якої мешкали бджолярі-бортники [13].

Із бортництвом пов'язана поява також особових імен людей, які були певним чином причетні до цього промислу. Це такі імена як Бортник, Бортко, Бортень, які пізніше стали прізвиськами і прізвищами, що часто зустрічаються і сьогодні [23].

Щодо походження назви "Бортники" в історичній літературі склалися два підходи, які можна умовно назвати службовим і ономастичним (останній виводить назву села від особового імені).

Прихильником службового походження назви села був професор Львівського університету Мирон Кордуба, який відносив Бортники до ряду так званих службових назв. „Деякі оселі, - писав він, - мають назви, що вказують на рід заняття їх населення. Це походить звідтіля, що в давнину князі, замкові старости, вельможі або й багатші монастирі осаджували на своїх грунтах людей, що за отриману землю мали обов'язок виконувати для них якусь означену роботу, робити якусь службу. Населення цих осель названо назвами, що означували чинність, рід служби, який вони виконували, і ці назви

перейшли відтак на самі оселі [24,с.18]

Крип'якевич. „З джерел дещо пізнішого часу, - писав він, - довідуємось, що деякі села спеціалізувались) бджільництві звідки походить досить поширена назва сіл Бортники або Бортничі[9,с.41]. А їхні мешканці „за руських князів були „вольними людьми," - наголошував О. Барвінський. характеризуючи правовий статус лісових першопоселенці [25,с.130].

Прихильником іншої точки зору є сучасний дослідник Д. Бучко, який вважає, що назва села утворилася від особової назви "Бортник," яка у своїй основі має відродову ознаку[5,с.54].

Отже, обидві версії не заперечують, а логічно доповнюють одна одну. Адже вид професійної зайнятості лав прізвисько „Бортник" тим, хто ''займався цим промислом, далі прізвиська перетворилися у прізвища, які відповідно закріпилися за родинами бджолярів. І можливо, за одним із таких родів або за кількома такими родинами, які володіли пасіками і постійно проживали у тій місцевості і закріпилася назва села. Не виключено, що саме ці родини були причетні до осади місцевості, де появилося село. Отже, трансформація професійної назви в родову призвела до поступового поширення її на усіх мешканців села, яке почали називати Бортниками.

Не менш цікавими є також з'ясування походження назв вулиць і кутків села.

Вулиці і кутки в Бортниках формувалися поступово із сходу на захід внаслідок історичного та економічного розвитку села. Найдавнішим кутком села вважається місцевість Гороб'єчка. Назва її пов'язана очевидно з прізвищем селянина Воробчика, який згадується в актах XVII ст. [26,с.3-6]

Гороб'єчка була стародавнім центром села впродовж XVI - першої половини XIX ст., оскільки саме тут у цей період знаходилася найдавніша церква[27,с.26-27].

Перші відомості про вулиці села дійшли до нас з другої половини XVIII ст. їх назви збереглися в історичних джерелах. За даними Йосифінської метрики 1787 р., село складалося з таких вулиць: вулиця „для вигону7 худоби в поле. ".. до винниці, " "на вигін до води. " "вулиця, що проходить посеред села. ".. на воловню"... До двору, " "до Отинії, " „до Богородчан. "

Щодо „вулиці до двору, " то вона появилася у зв'язку з виникненням фільварку. На ці зміни у забудові сіл звертав увагу ще Іван Франко... Тільки з повстанням панських та королівських фільварків, та в міру сгупневого розпаду дворищ і осаджуванням нових осель в залежності від волі та вигоди двору повставали ті села, де центром являється панський двір, а селянські хати тягнуться більш або менш тісно вздовж вулиці чи шляху, що веде до двору.[3,с.24]

Таким чином, назви вулиць, вказували, перш за все, на їх спрямованість до господарських об'єктів та сусідніх населених пунктів, до яких вони вели. Ці назви були необхідним елементом внутрішньої сільської говірки і

використовувалися для локалізації господарських, громадських і топографічних об'єктів.

Важливе місце в дослідженні історії села займає топоніміка, яка вивчає походження назв місцевих топографічних об'єктів (висот, річок, потоків, урочищ) тощо.

Назви ці здавна мали практичну значимість у житті селян. Вони служили своєрідним орієнтиром серед безлічі земельних угідь, з яких складалися панські, селянські та церковні ниви, луки, пасовиська, ліси.

Найдавніші топоніми ХУ-ХУП ст., на жаль, невідомі. Тільки починаючи з останньої чверті ХУПІст. зустрічаються назви навколишніх місцевостей: Гатища, Жолобок, Солонець та інші.

Без сумніву, більшість з них виникли набагато раніше часу своєї першофіксації у джерелах.

Найдавніші мікротопоніми села подає інвентарний опис панською фільварку з 1772 року. Він називає гідроніми: Гнилий потік - русло, яке занесене намулом і поросле очеретом; Гатища- течія, перекрита греблею: Млака - заболочена низина, трясовина, луг, залитий водою; Окно - заглиблення в дроговині, болоті[28,с.181-182].

Двірські ставки називалися „Під горою", „На поповій сіножаті. "" "Федорчинів ставок за Воротним гаєм. " Як бачимо, назви ставів ут-ворилися від тих місцевостей де вони знаходилися, і вказують на влас-ника ставу. Сіножаті мали