До речі, Діванна виступає непорочною Дівою, Богинею рослинності та ворожби і нічного царства. Крім того, Діванна - Богиня дівочої цнотливості, чистоти покровителька матерів та новонароджених дітей. У західних слов'ян також була Богиня мисливства, тотожна грецькій Артеміді. Лужичани вшановували юну і прекрасну Дзівицю, яка любила полювати у світлі місячної ночі на баских конях. У чехів - Девана, у поляків - Дзевона. З тих прадавніх часів непрохідні ліси у багатьох місцевостях досі звуться "дівичими". Безліч пагорбів у урочищ з назвами Дівич, Дівин, Дівингород знаходимо у Києві, Каневі, Трипіллі, Сахнівці. (Рис.4)

Символами Зоряного неба долі людини, дітонародження є Рожаниці. Культ цих Великих Богинь склався раніше від культу Перуна та інших Богів. Трипільці зверталися до Великої матері - Берегині, щоб вона дарувава їм дощ та вологу, ще в V - III тисячолітті до н. е. [3]22 [3] Вийтович В. Українська міфологія. – К.: 2002. – С.424 (Рис.65)

За 1000 років до прийняття християнства, наш народ виплекав дивогідну віру, де було місце найрізноманітнішим божествам. Які прекрасні свята дійшли до нас, де вшановували люди Богів - покровителів.

За літописним свідченням, коли князь Володимир розпорядився спорудити пантеон "поза княжим двором". То в цьому святилищі було шість верховних Богів, поміж яких і одна жіноча фігура Богині Мокоші.

Дослідники до сих пір не прийшли до одностайної думки: чим опікувалася Верховна Богиня. Одні вважали, що представниця "слабкої статі" брала під своє крило жіночі ремесла - прядиво, вишивку, ткацтво. Є свідчення, що Мокоша освячувала вівчарство, пологи та породіль.

Вчений Борис Рибаков вважав її Богинею землі та родючості, аргументуючи тим, що ця персона зображена на збруцькій скульптурі з рогом достатку. Зводячи у своєму пантеоні скульптуру Мокоші, князь мав на
меті передати їй все духовне опікунство, яке досі належало жіночим Богиням - Берегиням. Під тепле жіноче крило підпали благословення покровительства князя і його дружини, коли вони вирушали в похід.[9]33 [9] Косенко Т. Берегині України. – К.: 1995. – С.8.

Після прийняття християнства, на Київській Русі з'явилися нові біблейські Боги і образ Берегині перейняла Богоматір Марія [9]44 [9] Косенко Т. Берегині України. – К.: 1995. – 9-10. У давніх греків вона називалася Орантою - від грецького слова "ора" - молюся, вірую. Отож, Оранта - це матір, що молиться за спасіння людей і наш народ вже 1000 років.

Культ Богоматері - Оранти, що перейшов від нашої Богині - Берегині, (давньої), був завжди у пошані по всій Україні. Тому цей образ ми зустрічаємо і в християнських храмах, що дійшли до наших часів. Неперевершеним він є у соборі Софії Київської, зведеному на початку XI ст. Нашим національним щастям є те, що доля впродовж майже 1000 років оберігає цей диво-образ. Стіна собору, на якій зображено Богоматір - Оранту. Здавна зветься "непорушною стіною". Наша Праматір бачила Ярослава Мудрого, його дочок і синів, витримала жорстокі часи і тепер дивиться в наші очі, чим і приковує до себе увагу кожного, хто увійде до цього собору. Будучи запрестольним мозаїчним образом, Оранта - Богоматір розміщена в консі, тобто у сферичній частині головної вівтарної апсиди, її створив майстер високого складу і високої духовної сили. Вона має непорушну силу, як непорушною є стіна Софійського Собору зі святою Орантою на ній. (Рис.6)

У тогочасних християнських країнах, на фресках і мозаїках соборів, церков, а також на іконах, приміром, у польському місті Ченстохові, на іконі так званої "Чорної Мадонни" (привезеної з Константинополя Великою Княгинею Ольгою). Мати Божа завжди зображувалась з немовлям - Христом на руках. А "Оранту" над вівтарем у Київському соборі Св. Софії, який був побудований аж через 2 століття після другого прийняття Києвом християнства (перше - князем Аскольдом у 860 p.), церковні діячі вважали за доцільне зображувати без немовлятка - Христа, ще й з піднятими догори руками. Напевно це не випадково. Як і в інших країнах перехід до християнства не був миттєвим на Україні-Русі. І хоча за наказом Великого князя Володимира всі кияни були охрещені у водах гирла Почайни і Дніпра, та аж до XV ст. українці-русичі зберегли елементи язичницького вірування. Деякі з них (свято Івана Купала, Щедрівки) незабуті й досі. Тому й Оранта, Запрестольна Божа Мати у Київському соборі Св. Софії, зазнала, так би мовити, адаптації. Вона була для тогочасних людей "своєю", бо мала типовий вигляд Великої язичницької богині Берегині [1]55 [1] Бірашевський Е., Гоян Я. Україно, нене моя.-К.: Мистецтво.-1993. – С.284

Також у храмі Великої Софії перед нами стоїть княгиня Ольга. Княгиня верталася думками на Землю, де кожен рід має свого кумира, а в разі чого міг і скинути. Історія дещо зберегла для нас, а саме сцени світського життя на стінах Софійського собору. На фресках зображено візантійського імператора з німбом над головою. Поруч стоїть фігура жінки без німба. Але, прийнявши християнство, зображення Ольги на стінах Київської Метрополії було дуже престижним. (Рис.7)

Доцент історичних наук і професор Сергій Висоцький розповідає, що Ольга повернувшись до Києва із Константинополя, збудувала церкву і назвала її святою Софією. Розташована неподалік Золотих воріт. Але, це свідчення пізніших джерел, бо за часів княгині Ольги,