У другому випадку іде трансформація образу людини. Голова зображується у вигляді кола, обрамленого квітами, променистими розетами, руки спрямовані до талії. У вишивці Яворівщини, Львівщини, цей мотив почав виконувати більш образотворче та орнаментальне значення, центральних районах України - на Полтавщині, Київщині (Рис. 35, 36, 37), Чернігівщині (Рис. 38), Дніпропетровщині - широкого розповсюдження набула орнаментація з дерева-квітки, вазона квітки (Рис. 39). Форми якого різні за своїми обрисами. Мотив "дерева-життя" пов'язаний з язичницькою міфологією, яка є символом Матері Природи. Характерно, що давні образні міфологами, як і символіка червоного кольору, збереглася на рушниках що мали обрядове значення і були знаком-символом. Мотив дерева-квітки протягом часу зазнав модифікації і щоразу інтерпретувався залежно від смаків і уявлень народних майстрів (Рис. 39). На Полтавщині простежено в усіх видах творчості мотив дерева-квітки і т. д., які виростають з умовно трактованої землі, яка продається ніби в розрізі.

"Дерево-Життя" - виражає ідеї зростання і розмноження. Цей мотив щоразу набуває нових композиційних ритмів, виразного силуету, неповторного кольорового звучання й емоційного забарвлення.

Правічний образ заквітчаної України сформувався у Петриківці на Дніпропетровщині, на благодатному ґрунті Запорізької Січі. Перші петриківчани походили з Полтавщини і Харківщини. Пишний рослинний орнамент, збагачений орнітоморфними мотивами, вишитий на холоднувато-сріблястому полотні з льону, й тепло-жовтуватому полотні з коноплі. Тут квітчує дерево зображене із птахами, півниками. Петриківський рушник прикрашався вазонами, дубовим листям, жолудями, гронами винограду, мотивами соняшника, цвіт калини. Різноманітні квіти - це символи весни, молодості, краси. Деякі рослинні форми нагадують солярні знаки - розетки. (Рис.39)

Відголоски прадавніх уявлень українців віддзеркалює рушник з архаїчними мотивами, лаконічними формами, довершеного стилізацією. Ймовірно, ця ідеограма закликання весни.[7]111 Кара-Васильєва Т.В., Чорноморець А., Українська вишивка.-К.: 2002.-С.1571 Під час заклинальних весняних обрядів, українці вклонялись священним деревам та обвішували їх вишитими рушниками. А можливо, це пасхальне з життєдайними писанками, що уславлює Великдень. Кайму прикрашено стилізованим зображенням Берегині. Кожен Петриківський рушник - неповторний, як неповторні внутрішні світи майстерень та їх життєва доля. Він приваблює невичерпною мовою орнаменту, кольоровою гармонією, технологічною досконалістю та вишуканістю композицій.

Рушники відомого майстра-ткача Сергія Нечипоренка є незабутніми. Це є "Польові Берегині", "Берегині Землі", "Мрійниця", "Дівчата нашої України", "Леся Українка", "Квітка-Берегиня", "Дерево-життя", "Маруся Богуславка" (Рис. 40). Глибинне знання народної міфології породили цей діалог. В основу композицій автор закладає використаний ще трипільцями ромб, квадрат, що трансформуючись, прибирають форму символів-оберегів. [20]112 [20] Федорук О. Його щаслива до ял // Народне мистецтво. №2.-1997.-С.32-352

... Секрет молодості вишивки - в єдності людини з природою, в умінні впродовж століть зберігати красу і дарувати радість.

3.2. Богині - Берегині в писанковому розписі.

Українські писанки є дивними, чудовими, чарівними і надзвичайними. Поряд із вишивкою, ткацтвом, гончарством, писанкарство є одним із найцікавіших видів народного мистецтва.

Високість його художнього вивершення, багатство сюжетних композицій, неповторність кольорових гам - усе це ввібрало давнє і вічно молоде мистецтво, яке не поступається перед знаменитими китайськими та японськими мініатюрами. Українська писанка - це шедевр мініатюрного живопису. У писанкове мистецтво його творці вкладали життєву мудрість, народне розуміння краси, щедрість художнього обдарування, безпосередність сприйняття оточуючого світу.

Писанки писали дуже давно. Важко встановити, коли, але відомо, що перші із них мусили бути символічними [12]11 [12] Манько В. Українські писанки. Л.: 2001 с.13..Для писанок брали яйця курячі (рідше гусячі, качині), а також диких голубів. Фарби для писанок отримували з природної сировини. Горщики, в яких готували фарбу, повинні були бути новими, або призначеними тільки для цього (використовувалися 1 раз на рік).

Воду для заварювання фарб старалися брати м'яку - дощову, або як на Гуцульщині, з потоку. Тому що у звичайній воді з колодязя був високий вміст заліза та інших солей, і фарби гірше зафарбовували яйце. До звичайної води в деяких місцевостях додавали трохи свяченої йорданської води, а до фарб іноді, для покращення фарбування - сирий жовток, або покривали ним поверхню яйця.

Жовтий колір виготовляли з кори яблуні-дички, яку заварювали і настоювали, такий колір називали "яблінкою" або "жовтилом". Його можна виготовляти з гречаної соломи. Зелений колір добували з полови конопляного насіння. Чорний - з лушпиння соняшника. Червоний - з настою звіробою. Але вже ближче до наших днів, червону фарбу виготовляли з кори сандалового дерева, яке привозили з Бразилії українські емігранти. Трісочки цього дерева запарювали в гарячій воді і отримували гарну, червону фарбу, яку називали "Бразолія". До природних барвників додавався галун (алюмокалієві квасці), для кращого зафарбовування. Фарбовані у таких барвниках писанки не боялися світла і мали ніжні та гарні відтінки.[12]22 [12] Манько В. Українські писанки.-Л.: 2001.-33с.

Для писання брали чистий бджолиний віск. Деколи до нього додавали трохи сажі, щоб було видно чіткий нанесений рисунок. Віск розтоплювався в черепку, який ставили на вигорнуте з печі вугілля. В розтоплений віск опускали писанки, які поступово заповнювались ним або клали невеликі кусочки твердого воску в писачок і нагрівали на полум'ї свічки та гасової лампи. Писачок - це спеціальний інструмент, для писання по яйці розтопленим воском. Він