Як правило, всю партію писанок, що мала бути виготовлена, писали спочатку по білому яйці. Коли ж усі були готові, їх зафарбовували у жовтий колір. Після цього на всіх яйцях малювали поверх жовтого кольору наступну частину малюнку і зафарбовували у червоний колір і т. д. Продовжували до останнього – найтемнішого. Готові писанки складали у велику глиняну миску і ставили в піч. Там вони нагрівалися, віск розтоплювався, тоді його витирали чистими шматинками, які потім спалювали в печі.

Для надання кращого вигляду і блиску писанкам, їх натирали шматочком сала або змоченою у воді олією.

Абсолютна більшість орнаментів українських писанок безперечно прадавнього походження, і всі вони мали конкретний зміст, тобто були знаками всемогутньої сили природи, від яких в певній мірі залежало виживання давніх людей, уособилися в культ різних язичницьких богів, божеств не тільки нашив пращурів, а й інших слов'янських народів. [1]33 [1] Бірашевський Е. Україна, нене моя.-К.: 193. –С.282. Фактично до наших днів дійшли тільки деякі відомості про поклоніння Перуну. Як і давньому Єгипті, Греції та Римі, в стародавній Україні час від часу мінялися функції Богів і всі вони зображувалися у вигляді людей, різних звірів, птахів. Але, якщо давньогрецькі єгипетські відомі нам з численних кам'яних скульптур, фресок та мозаїк, то богам давніх українців повезло значно менше. До нас майже не дійшли їхні зображення, мабуть тому, що наші предки надавали перевагу різьбленню із дерева, тобто з нетривкого матеріалу, і всі ці творіння з часом понищилися.

Серед найважливіших і найстаріших писанкових символів було сонце, а найприроднішим його зображенням є коло, оздоблене променями з закрученими чи простими, оздобленими крапками. Це й зумовило появу так званих "павучків - свастиків". У більшості регіонів України, яйця з обох боків писали по одній великій зірці або по одному великому "павучку". В інших - відповідно посегментного розподілу поверхні яйця - по кілька зірок чи павучків. З культом сонця був пов'язаний і культ коня та оленів. Крім того, олені та коні в більшості випадків переважають на Гуцульщині. їх зображували на писанках попарно. Олень виступає символом багатства, добробуту, сили, процвітання, краси. Між деякими оленями в с. Космачі є зображення дерева-життя, на якому сидять птахи [18]44 [18] Соломченко О.Г. Писанки українських Карпат. – Ужгород: Карпати, 2002.-С.64.. Між ними також є міфічні істоти – людей. Зустрічається в упряжі з возом. Людські постаті – динамічні, кінь виступає уособленням земного добробуту, життя, витривалості. З давніх-давен у багатьох народів світу зображення коня пов'язувалося з культом Сонця. Серед зірок над Землею, де збережене в архаїчних гірських районах Карпат, є відображення того ж старого загальнолюдського міфу про небесних оленів, що правлять світом ("ламані хрести", "крутороги", "качині шийки"). Ще одним розповсюдженим елементом є хвилястий орнамент під назвою - "меандр". На писанках Східної, Центральної і більшості регіонів Західної України він зображується крупники хвилями і називається "безконечником".

Як всі елементи орнаменту гуцульських писанок, він має значно менші розміри, через що сприймається як мереживо. Більшість керамічного посуду з часів трипільської культури прикрашена різноманітними формами хвиль -знаками заклинання Богині Води - Дани.

В Україні з давніх-давен був культ "дерева". Тому садили багато дерев: дубів, яворів, кленів, грабів. Згодом "Дерево" перейменували на культ "світового дерева", тобто "дерева життя". Іноді зображення подається як невелика сосонка, біля якої стоять два олені – це середній ярус світобудови і часто у вигляді так званого вазона, як правило з листками і з квітками. А те, що нібито творить горщик, має форму чотирикутника, ромба, трикутника - символу землі, засіяного крапками, насіннями і з рисочками – водою (підземний рівень). Втім, якщо зіставити так званий "вазон" із "Берегинею", то виразним стає її спорідненість. [12]55 [12] Манько В. Українські писанки.-Л.: 2001.-С.17. Перехідними варіантами між ними є писанки "соняшник" і "павучки". За народними уявленнями, по дереву можна було потрапити на той світ, на небо, де володарює Богиня.

Найбільш виразним співвідношенням дерева з жінкою - Богинею є український обряд "тополі" чи "куста", який відбувається на Зелені свята. Для цього обирали найстрункішу дівчину, зав'язували їй руки над головою, замалювали, вішали стрічки, намисто, хустки і водили селом, полем, лугом. Варто згадати ще однин з найдревніших символів, який використовувався на українських писанках. Це богиня Берегиня - символ життя і родючості, матері усього живого та неіснуючого.

Спочатку Берегиню зображували у вигляді перехрещених подвійних рисок. Вони і зараз зустрічаються у вишивках Західного і Східного Поділля, Гуцульщини. Писанкарки називають цей елемент – "черепашками". Серед багатьох йог варіантів є такий, де "черепашки" на кінчиках рисок мають надломи, що нагадують руки. [1]66 [1] Бірашевський Е. Гоян І. Україно, нене моя.-К.: 1993.-С.285

На Могилів - Поділлі побутує думка, що "Земля тримається на 4-х китах. 1 кит тримає північ, 2 - південь, 3 - схід, 4 - захід. І всі вони стоять на черепасі." На Півдні (Житомирська область), було знайдено залишки ритуального комплексу, датованого IX ст. до н. е.. Його форма, розміром 10 на 14 м. нагадувала хрестоподібну фігуру, вісь якої (голова) сягала чіткого напрямку з півночі на південь, ноги перетиналися із заходу на схід - (руки). Округлості "стегон", "ніг" різко підкреслювали жіночу