Образ Берегині в українському народному мистецтві

Міф – без гасовий, він долає рамки зовнішнього об’єктивного світу, відкриваючи ідеальний світ.

Хто знає, звідки і коли прийшла до нас Берегиня, яке значення цього слова?

До неї зверталися в найтяжчі години миттєвих негараздів, бо вона здавна оберігала наш народ, його традиції і культуру.

Минали віки, змінювались боги.. Але пам’ять про Берегиню непідвладна часові. Вона є невмирущою, як невмируща та божественна енергія, що несе її кожна жінка. У когось вона є сильнішою, у когось вона ледь жевріє, бо її пригасила буденність. Але, коли ми усвідомлюємо своє призначення на землі, то невмируща іскра стає світлом, яка наповняє життя жінки глибоким змістом

Жінка в Трипіллі опікувалась родиною, намагаючись полегшити і прикрасити своє життя, та життя своїх близьких. Про це свідчать різні речі тих часів: обереги-символи, які донедавна можна було бачити в кожній селянській хаті.

Серед трипільських поселень відомі знаходження жіночих статуеток. Більшість із них мають своє культове призначення.

Зображення чотирирукої, навіть шестирукої Берегині можна побачити на деяких археологічних знахідках із бронзи.

До речі, слово “берегиня” – теж дійшло до нас із найдавніших часів і означає воно: берег, земля, порятунок. Оскільки ранні землероби селилися на берегах річок, то вода – завжди не передбачувана стихія, а берег – порятунок, матінка – земля. Напевно, тому нарекли ніша предки з найдавніших богинь – Берегинею.

З різних джерел відомі її назви: Жива, Дана, Лада, Леля, Діва, Літня Баба, Ропсаниці, Рів ванна, Мокша. Після прийняття християнства культу Берегині перейняла Богоматір – Оранта, яка завжди була в пошані по всій Україні.

Отже, Оранта – це матір, що молиться за спасіння людей і наш народ уже 1000 років.

Мистецькі твори древньої, а подеколи новітньої України мають перш за все не зовнішню, а внутрішню мистецьку вартість – думку, закладену в них творцем: світогляд – (один із найбільших наших богів, що мав чотири обличчя) – дивиться воднораз вусібіч світу, в глибину і давнину; козак Мамай (символ етнопрородження нашого народу) – незворушню і зосереджено творить свою місію на Землі; у просторі і часі Богиня – Берегиня (Оранта, Покрова) – мислення як початок всесвіту.

ТВОРЧИЙ ПОШУК ТА ВИБІР ТЕМИ

Досліджуючи тематичні розписи Берегинь у вишивці, писанковому розписі, монументальному та станковому живописі – свій задум я вирішила втілити на полотні, в техніці олійного живопису.

Темою моєї дипломної роботи є триптих: “Минуле. Сучасне. Майбутнє...”. В сюжетах цих композицій лежать образи трьох Богинь-Берегинь, в різних періодах часу. Всі три частини дають можливість краще втілити задум та ідеї творів в реальність.

В першій боковій частині зображення Берегиня Трипілля. Як нам відомо, вся матеріальна культура відповідних суспільств просягнута жінкою символікою, що певною мірою стосується Трипілля. Образ жінки – родительки створював навколо себе широке асоціативне поле і був пов’язаний з уявленнями про відтворювання поколінь людей – родичів та взагалі усього живого – природи, рослин, священної худоби. Тому він стає першим в усій системі релігійно-міфологічних уявлень Трипілля. Жінка-прародителька представлена глиняними образами повнотілих зрілих жінок, що народжують. На животі Берегині був зображений ромб, розділений начетверо з крапками (зернами всередині) – символ засіяного поля. Також на багатьох трипільських статуетках зображені вертикальні, прямі, зигзагоподібні та хвилясті лінії, які пов’язуються із знаками дощових струменів та розпущеним волоссям жінок – виконавиць обрядових танків. Судячи за етнографічними даними та статуетками неоенелітичної доби, танці виконували здебільшого оголені простоволосі жінки. Тому жінка такого вигляду (чи просто з розпущеним волоссям) символізувала єднання сили землі та бога, який надсилає дощ, що повсюду виступав у вигляді Дракона-змія.

Трипільська релігійна культура поєднує сучасн і майбутнє нашого народу. Бо найдавніші міфи – це сукупність священних спогадів наших пращурів.

Головну увагу в центральній композиції привертає обличчя сучасної Берегині, яке випромінює ту силу жінки-богині, в міфологічних та християнських віруваннях.

Як уже писалося у вступі, серед слов’янських Берегинь нам відомі: Лада, Леля, Рожа ниці, Мокша, Де метра, славнозвісна Оранта і княгиня Ольга. Ці міфологічні богині залишаються для нас “тінями забутих предків”, які колись були в пошані, але залишилися в пам’яті історії, фольклористиці, міфології.

За 1000 років до прийняття християнства, наш народ виплекав дивогідну віру, де було місце найрізноманітнішим божествам. Зводячи у своєму пантеоні фігуру Мокші, князь Володимир мав на меті передати їй все своє духовне опікунство, яке належало досі Богиням-Берегиням.

Після прийняття християнства на Київській Русі, образ Берегині перейняла Богоматір Марія – Оранта. Її образ зустрічається в храмі св. Софії в Києві. Там же, знаходиться образ рівно апостольської княгині Ольги, яка під час правління верталася думками на землю, що кожен народ мав свого кумира, і в разі потреби міг скинути його та обрати собі нового. Княгині Ольга вела до того, щоб Київська Русь прийняла християнство і могла передбачити події в минулому.

Що стосується образу майбутньої Берегині, то в ньому міститься таємнича сила жінки, яка розкриється з часом. Перед нами стоїть жінка без імені, яка задумалась на своїм майбутнім життям та долею людей, які свторять новий стиль, новий загадковий час. Ці люди продовжать християнську віру, зберігаючи корені минулого і сучасного часу, в творчості українських художників. Цей факт говорить про те, що людство просувається вперед, не стоїть на місці, і, вдосконалюючись, створює нові образи. Любий рух – це життя, розвиток,