Зміст

Вступ

Розділ І. Джерела опрацювання матеріалу

1.Писанкарство

2.Художня кераміка

3.Художня вишивка

Розділ ІІ. Етапи роботи

1.Пошук композиції

2.Пошук кольором гами.

3.Технологічна частина

Висновки

Література

Додатки

УКРАЇНСЬКІ ПИСАНКИ

Дивні, чудові, прекрасні, чарівні, надзвичайні. Саме так висловлю-ються люди, коли бачать наші весняно-великодні писанки. Тому не дивно, що вони сприймаються як символ України.

Разом з рушниками, вишиваними сорочками писанки є однією з найдавніших галузок нашого народного ужиткового мистецтва. Перше знайомство з орнаментами сучасних вишивок і гаптувань на ук-раїнському народному одязі, з візерунками на рушниках, килимах, розмальованому посуді, різьбляних виробах з дерева (дерев'яний по-суд, сволоки, колиски, скрині) виявляє спільність з орнаментами аналогічних предметів побуту наших пращурів ще від часів трипільської культури. На жаль, і досі більшість людей вважає їх витворами наших сучасників. Це не так. Ми лише продовжуємо використовувати елементи творів давніх українців, додаючи від себе чи то якусь їх нову комбінацію, чи то нове кольорове рішення деталей, а в основі лишаються все ті ж наші прадавні орнаменти, які від початку були не окрасою, а магічними знаками заклинання, охо-ронцями від злих, недобрих сил, тобто оберегами. У різних еква-торіальних народів світу, які також мали свої охоронні знаки, їх наносили та наносять безпосередньо на тіло, а в наших пращурів — плетиво з таких знаків заклинання вишивалося по краях сорочок та ногавиць, аби злі духи не заволоділи людиною, її тілом. Вишивалися вони і на довгих полотнищах (рушниках), що потім розвішувалися над віконцями та дверима житла, аби злі духи не проскочили до хати, вирізьблювалися на сволоках, які також охороняли помешкання, малювалися на посуді, аби була в них і вода, і їжа. Прекрасними прикладами цього є безліч археологічних знахідок, як з прадавніх віків (різні керамічні вироби трипільської культури, дударківська кістяна сокира III—II тис. до н. е., срібні фігурки танцюристів у вишиваних сорочках та срібний браслет з мартинівського кладу, багато ін.), так і з часів більш близьких до нас, весняно-великодні писанки щедро перенесли до нас різні прадавні знаки заклинання з дохристиянських вірувань.

Так само, як і дерево, яйце — саме його предивна таїна: з прозороа водички та жовтка з'являється в світ нове життя — було чи не найбільшим об'єктом культу. Різні народи світу шанували яйце і мали свою власну атрибутику його возвеличення. Яйце прикрашали і в Давньому Єгипті, Греції, Римі, стародавньому Китаї, навколо нього було створено безліч міфів, легенд й індійськими племенами Північної та Південної Америки. Та, мабуть, жоден з народів не доніс досьогодення свої автохтонні графічні уявлення про життя так виразно, як український.

Подібні звичаї виготовлення писанок у сусідніх з нами народів є результатом або асиміляції давніх українців і влиття їх культури до культури завойовників, або навпаки — нав'язування віри наших предків народам, завойованим Великим князем Святославом. Зокрема, писанки та весь пантеон дохристиянських богів, семантичні знаки тогочасної Київської держави, прийняли литовці, частково — латиші і угрофінські племена, що жили тоді на величезній території сучасної центральної та північної Росії. Це видно з традицій декорування вбрання та різних дерев'яних виробів. Прадавні ж традиції культу яйця з його типовим орнаментуванням-заклинанням, властивим давній Київській державі, у них так і не прижилися. Тому для російського народу писанкарство не характерне. Що ж до поляків та словаків, то писанкарство мають лише ті з них, які жили на західних теренах українського народу, або ті, які походять з асимільованих ними українських сіл. Є писанкарство і в лужицьких сербів, найзахіднішої гілки слов'ян; причому, незважаючи на значну віддаленість їх від України, орнаменти лужицьких сербів майже тотожні з нашими. Це могутній аргумент для тих, хто дотримується думки про наше спільне прадавнє минуле, якого, як не дивно, у нас нема з народами, що живуть між українцями та лужичанами.

Отож абсолютна більшість орнаментів українських писанок, безпе-речно, прадавнього походження, і всі вони мали конкретний зміст, тобто були знаками тієї чи іншої природної, незрозумілої для наших предків сили. Згодом всемогутні сили природи, від яких в значній мірі І залежало виживання давніх людей, уособилися в культ різних язичницьких богів. Але сьогодні лише деякі зі знаків заклинання можна з упевненістю пов'язати з тим чи іншим віруванням, божеством, бо, як і , в інших народів, вірування українців, які в різні часи називали себе ' по-різному (тим більше племена, що знаходилися на значних відстанях одне від одного), з часом мінялися, ще вчорашні кумири губили в народі авторитет, а на їх місце приходили інші. Наприклад, такі божества, як Цур і Пек, що не увійшли до останнього пантеону язичницьких богів Київської держави, поступово набули негативного забарвлення, а їхні імена стали лайливим виразом.

На жаль, історіографія надто мало знає про язичницьких богів, божеств не лише наших пращурів, а й інших слов'янсь-ких народів. Фактично до нас дійшли тільки деякі відомості про поклоніння Перу ну. Як і в Давнім Єгипті, Греції та Римі, в стародавній Україні час від часу мінялися «функції» різних богів і всі вони зображувалися у ви-гляді людей, різних звірів, птахів. Але якщо давньогрецькі чи єгипетські відомі нам з чи-сленних кам'яних і дерев'яних скульптур, фресок чи мозаїк, то богам давніх українців, навіть Перунові, пощастило значно менше. До нас майже не дійшли їх зображення, мабуть, тому, що наші предки надавали перевагу різьбленню з дерева, тобто з не-тривкого матеріалу, і всі ці творіння з