Глина має широку розтяжку природних барв від білої, кермової, вохристої до червоної і темно сірої. Чарівного ефекту керамічним виробам надають спеціальні фарби, а також прозорі та декоративні поливи (глазурі).

Природа дуже щедра на різні глини. Глина надзвичайно різноманітна за кольором і хімічним складом. Колір глини включає майже всі кольори в їх приглушено — оксамитній тональності. В глинах є розчинні сполуки заліза, такі красильні речовини, як гумус, лініт, навіть смоли і віск.

Кожна епоха має характерні для неї впливи на розвиток кераміки. Паралельно тому як розвивалась економіка та культура, так покращувалось становище керамістів, якість предметів та їх кількість. Стали появлятись об'єднання майстрів, окремі групи, а згодом і цілі фабрики. Так переважно виготовляють кахлі для міських багатіїв. Фабрики стали витісняти кустарне виробництво кахлів, полумисків, мисок. Все це звичайно полегшило працю окремих керамістів.

Пізніше у містах налагодилось серійне виробництво, а люди, що працювали в селах, становили групу народних талантів, народних майстрів, їхні твори експонуються на художніх виставках, їх закуповують до фондів художніх музеїв.

На теперішній час визначилось декілька регіонів, де найяскравіше працюють керамісти. Вони увіковічують традиції тієї місцевості, проносять в собі через все життя любов до рідного краю, бажання прикрасити його, зігріти плодами своєї праці, несуть підростаючому поколінню старі звичаї, навчають старі майстри молодих ремеслу, вмінню працювати з глиною, прививають також їм любов до рідного краю, до спадщини батьків, дідів та прадідів.

Вони вносять красу в побут, напувають наші серця нектаром великого чародійного мистецтва.

Отже ці регіони: Наддніпрянщина, Лівобережжя, Полісся, Поділля, Прикарпаття, Закарпаття, Карпати.

Наддніпрянщина простягається вздовж Дніпра. Починається на півночі від Києва до Знамянки на півдні. Місцеві гончарі беруть свої знання і традиції ще від старослов'ян. Тут виготовляють не тільки посуд але й різні види будівельної кераміки, а в основному кахлі.

Предмети відзначаються витонченою завершеністю. Тут можна знайти дзбанки, кухлі, свічники, макітри, тикви.

Серед десятків осередків Наддніпрянщини провідне місце належить с. Дибинці. Воно розташоване над мальовничими берегами легендарної річки Росі. Прекрасні глини, великі лісові масиви, що вкривають горбисті ландшафти, були передумовою гончарного виробництва. Давність гончарних традицій знайшла своє відображення у фольклорі. Тут є свій танець „Гончар", є і пісні про гончарів.

Історія Дитинців нерозривно пов'язана з діяльністю Каленика Масюка. Це майстер, який працював ще до революції. Він син Гончара Вакули. Народився в 1878 році. Не закінчував навіть школи, не знав грамоти. Ще багато майстрів є у Дитинцях: Єлисей Проценко, Василь Мацюк, Аріон Старцьовий, Герасим Гарнага. В техніках тут переважає контурний розпис, біле, червоне або чорне тло.

Крім Дибінців також відомі такі місцини як: Васильків, Обухів, Канева, Гнильця, Головківка (черкаської області).

Порівнюючи орнаментику Дебинців і Василькова, легко помітити, що одним властивий рух, динамізм, пишність, притаманні , українському бароко XVIII ст. Малюнки ж другого осередку,

незважаючи на спільність колориту і техніки розпису, більш споріднені з іншими видами народного мистецтва Київщини, що зумовило його м'якість, теплоту. Зокрема, глибоку стилістичну єдність знаходимо, зіставляючи їх з творами славетного майстра декоративного розпису Київщини - Марії Примаченко. їм властива та ж асиметрія, етатизм, фантастика, простота і інтимність, що й Васильківським роботам, створеним Мироном Савчуком, Федором Середою чи Опанасом Вернигорою.

До просторів Лівобережжя входять такі регіони: Чернігівщина, Полтавщина та Слобожанщина. Найбільше успіху принесла кераміка XVII ст. її стиль — сучасний європейський бароко набув різних форм, виробив самобутні власні ознаки: звіроподібні посудини - „лембики", незліченні різноманітності мальованих кахлів, особливості форм посуду - дуже широкі пуки дзбанків, глечиків, широкогорлих тикв. Стінки цих предметів виростають з маленького дна, здіймаються вгору, а потім круто розходяться, виробництво великих полумисків з широкими берегами — „крилаті миски", повсюдне вживання і в наші дні зернистої поливи (грубий помол окисі міді, марганцю чи кобальту).

Основні райони Лівобережжя: Ічня, Опішся, Постав-Муці (Полтавщина), Ізюм (Харківщина).

Тут своєрідна технологія: в сиву давнину майже не вживали полив, але посуд був тонкостінний, різноманітний, чудово вироблений, уламки якого ми знаходимо на городах та кручах Опішні. Розпис виконаний в двох-трьох барвах: руда, біла, інколи і червона фарби, які накладали пір'ячком на сирі стінки глибоких мисок, полумисків та тарілок, горщиків і макітер, тикв та глечиків, свічників, свищиків, барилець. Найяскравішою сторінкою сучасної Опішні є скульптура: різноманітні посудини для вина у вигляді барана чи лева. Звірі різні за величиною та викінченням — один з кудлатою шерстю, другий вкритий лише кучерявим рисунком.

Величезним осередком (в XIX ст. Працювало близько 800 гончарів) є Нова Водолаза. Посуд та кахлі робили у Харкові. Найвизначнішим осередком є Ізюм та довколишні села Піски та Попівці. Тут найкраще розвиваються традиції керамічної пластики.

На сході межує з Київщиною, на заході зі Львовом, простягається від лісів Полісся до Чорноморських степів - це Поділля. Це зона витонченого народного декоративного мистецтва. Зона кераміки цього регіону має різноманітні творчі стилі.

Горщикам властивий плавний перехід від пука до вінця, як на виробах передмонгольських часів. Таким же плавним переходом відзначаються тикви та глечики. А миски своїми ребристими стінками явно споріднені з виробами ранньослов'янської кераміки І тисячоліття. Тут також добре розвинено виробництво макітер, свічників, лем беків, іграшок, куманців.

Відомі осередки Вінницької області (Поділля) — с. Бубнівка, Бар і Смотрин. Характерні риси подільської кераміки: розкішна фляндрівка з контурними розписами. Ці останні бачимо як на розписаних мисках, так і на дзбанках, кухлях, макітрах. Специфічні елементи: вилоги - схожі на лотос, пишні