Порівняно з іншими етнографічними зонами України, вишивка Полісся наочно зберегла архаїчні корені ритуально-побутового призначення і характер орнаментально-композиційного вирішення (передусім на обрядових предметах: рушниках, брусах, весільному одязі). Вона багата мотивами, своєрідними знаками, які у далекому минулому вважалися священними зображеннями. Збережені датовані орнаментальні і сюжетні вишивки Полісся свідчать про високий художній рівень майстринь, розкривають складність еволюції вишивального мистецтва впродовж його століття. Повільній зміні тут піддавалися традиційні техніки вишивання, принципи орнаментально-колористичного вирішення. У XIX ст. широко поширилися техніки «заволікування», «підволікання», підбір.

За технікою виконання поліське занизування має прямі аналогії з гуцульською низзю, а «застелювання» — з подільською «поверхницею». Ці техніки вишивання на Поліссі не тільки домінували, а й часто були єдиними техніками вишивання аж до кінця XIX ст. Ними вишивали складні орнаментальні композиції визначених частин одягу, тканин інтер'єрного призначення. Для обрамовування головних орнаментальних смуг використовували пряму гладь, мережку, «стовпчики» або «гречку». На Поліссі вироблені стійкі принципи комбінування різних технік вишивання в одному візерунку.

Для різних компонентів одягу були усталені відповідні техніки. Так, «заволікуванням», «занизуванням», «застелюванням» вишивали уставки, манжети, коміри, пазухи жіночих, чоловічих сорочок, намітки, хустини; гладдю, «козликом», стебловим швом — кожухи, свити; тамбуром — рушники. Орнамент включає у себе прості мотиви і складні фігурні зображення. До перших належать смуги із рядів прямих ?????, прямокутників, зубчастих ламаних і хвилеподібних ліній — «дороги», «бігунця», «хвильки». Площини між ними по-різному заповнені прямими, косими стібками. Більш складному геометричному орнаменті одним із провідних елементів є ромб, характер його зображення відповідає зображенню таких мотивів, як квадрат, круг, розетка, хрестоподібна фігура. На початку XX ст. була поширена і довго зберігалася ???? композиція вишивки — горизонтальна смута, поділена на прямокутні площини, креслені почергово червоними і чорними нитками, а пізніше — чорними і синіми, де розміщені ромби, розетки. Цей візерунок характерний для вишивок Західного Полісся.

У ньому образно виступає квадрат у складній побудові, часто з введеним ??????? ромбом з розеткою по центру.

Розетка — найбільш поширений і головний мотив архаїчних композицій у вишивках Полісся (чотири, шість або вісім загострених або заокруглених пелюсток), часто пелюстки однієї розетки вишивали почергово червоними і чорними нитками. Розетки поєднували із зображенням ромбів, кругів, квадратів, хрестів тощо. Мотив хреста поданий у вишивні у вигляді прямого рівнобедреного, іноді з ромбічними кінцями або ж косого хреста в різних варіантах. Він часто вписаний в ромби, прямокутники і відповідно з їхнім ритмом мав червоний, чорний або червоний і синій кольори.

Один з найулюбленіших зооморфних мотивів поліської вишивки – птахи. Їх зображували дуже узагальнено, із живописними акцентами. Часто птахи утворюють самостійний візерунок – ряд, де ритмічно розташовані один за другим. У таких композиціях підкреслена своєрідна динамічність рухів. Часто зустрічаються зображення птахів з деревом життя у центрі, з гілками ягід, квітів. У багатьох складних композиціях можна побачиш таких птахів, як лебеді, орли, пави, качки, голуби тощо. Образ гача поширений, у вишивці чернігівського Полісся. Дуже рідко зустрічається зображення грифонів, оленів, коней. На рушниках і скатертинах чернігівського Полісся вишиті двобічним швом, хрестиком двоголові геральдичні орли. У вишивках зустрічаються архаїчні, сильно геометризовані антропоморфні мотиви ромбічного тактування, їх називають «на козака».

У середині XIX ст. бурхливо відбувався складний процес перетворення геметричних мотивів у рослинні форми. Рослинні мотиви посіли чільне місце у ладних орнаментальних комплексах. Поширилися такі візерунки, як «сосонки», “звойки”, «берізки», вазонки, листя дуба, цвіт калини Складні композиції із линних мотивів живописного характеру стали домінуючими наприкінці XIX— на початку XX ст. на півночі Київщини, на Сумщині, півдні Чернігівщини, Волині.

Різновидність, високий художній рівень орнаментального мистецтва поліської вишивки глибше розкривається при аналізі її локальних типів. Виділяються вишивки західних районів Волині, півночі Рівненської, Житомирської і Київської областей, Чернігівщини і Сумщини. У кожному з цих регіонів спостерігаються локальні групи, групи орнаментів. Зокрема, становить інтерес вишивка в північно-західній частині долині (околиці Шацька, Любомля). Техніка «занизування» крайнього північно-західного ареалу з дрібними мотивами переважно синьо-червоного колориту нагадує синьо-червоний колорит вишивки гірських районів Бойківщини і чорно-червоний — східного Поділля. З другої половини XIX ст. одна композиція все частіше виконувалася декількома техніками. Так, вишивки сіл Марко став, Микуличі, Світанок Володимир-Волинського району. Города Камінь-Каширського району, с. Кукли Манелецького району виконані «заволікуванням», мережкою з настилом, стебнівкою, хрестиком, мережані «шабаком». У них гармонійно поєднані такі орнаментальні такі орнаментальні мотиви, «звізда», «крупі», «рожі», «хвойки» і т. ін. У селах Володимир-Волинського, ?????ерецького районів отримав розвиток геометризованпй рослинний орнамент, виконаний настилом, хрестиком. Вишивка північних районів Волині подібна до вишивки, поширеної на півночі Рівненщини, Житомирщини. Однак на Житомирщині композиція візерунків більш монументального звучання, збагачена різними кантами трактування мотивів — «звізд», «рож». Такі широкі вишиті смуги імітуються на традиційно визначених частинах одягу,