називають один тип української спідниці.
Типи спідниць-літників. Волинь
У центральних районах України траплялися спідниці, прикрашені вибій-частим малюнком (димки, мальованки). На Львівщині спідниця з саморобної тканини у вертикальну яскраву смужку з рясними дрібними зборами назива-лася шорц. На Волині та Поліссі подібні спідниці робили з білого полотна у п'ять-шість полотнищ, закладали у дрібні збо-ри і по низу прикрашали орнаментом червоного кольору. Біла спідниця бойків (фартух) декорувалася вишивкою-цуркою, що нагадувала полтавське вирізу-вання; гофрована спідниця лемків (кабат, сукня) шилася з яскравої вибійчастої тканини.
У другій половині XIX ст. на півночі Київщини та Чернігівщини була відома так звана спідниця до нагрудника з тка-нини вишневих, фіолетових, жовто-коричневих кольорів. На нинішній Кіровоградщині цей тип одягу звався шарафаном.
Наприкінці XIX ст. плахта, запаска, дерга, а також спідниці з саморобних матеріалів в Україні (за винятком пів-нічних районів) практично вийшли з ужитку. Заміна домотканого поясного одягу спідницею з фабричних матеріа-лів швидше відбувалася в районах з розвинутим відхідництвом — Централь-ній Київщині, Полтавщині. Місцевий традиційний одяг поступово перетворю-вався на обрядовий чи святковий або ж доношувався старшим поколінням. Водночас спідниці з фабричної тканини відразу ж стали використовуватися мо-лоддю та заможними селянками як святкові. Спідниці з покупних тканин (каше-міру, кольорового сатину, смугастого або квітчастого ситцю тощо) шилися з шести-семи полотнищ, закладалися у дрібні збори (ряси) і зверху вшивалися у пояс (пасок). Кількість полотнищ, як і завжди, свідчила про добробут хазяйки. Заможніші шили спідниці з більш доро-гих — щільних шовкових або вовня-них — тканин, а кількість полотнищ іно-ді сягала дванадцяти.
З появою фабричних матеріалів змі-нилися й фартухи-запаски. їх почали шити з перкалю, ситцю, вовни тощо — різного кольору, іноді з однієї тканини зі спідницею; у верхній частині з'явилися дрібні збори. Святкові фартухи прикра-шалися вишивкою. Заможні жінки до кожної спідниці мали окремий фартух.
Отож жіночий поясний одяг у роз-глядуваний період зазнав істотних змін. Насамперед це конструктивні переходи від елементарних незшитих форм через частково, а пізніше і повністю зшиті, до кроєних форм.
Як відомо з попереднього, українці вдягали на сорочку нагрудне вбрання, що прикривало верхню частину фігури й виразно впливало на загальний силует. Нагадаємо, що виникнення і розвиток нагрудного одягу тісно пов'язані з кліма-тичними умовами та характером госпо-дарської діяльності народу. Звідси й два основних типи такого одягу — безрукав-ний та з рукавами.
Безрукавки представлені в Україні багатьма типами, що відрізняються кро-єм, матеріалом, художнім оформленням.
Розвиток старовинних прямоспинних форм безрукавок із саморобного сукна (північ Чернігівщини та Київщини) від-бувався шляхом ускладнення крою за рахунок вшивання додаткових клинів (вусів), які розширювали виріб донизу.
Називалися такі безрукавки переважно катанками, проте у Кролевецькому пові-ті відомий аналогічний одяг під назвою керсетка. Це підтверджує припущення, що керсетці, яка набула поширення у другій половині XIX ст., передувала саме прямоспинна безрукавка.
Типи спідниць різних регіонів України
Подібні форми збереглися до наших днів у хутряних та сукняних безрукав-ках західних областей України. Най-давніші — прямоспинні глухі зі швом або розпашні з застібкою на боці — овчинні безрукавки характерні для гір-ських районів. Локальної своєрідності довгим розпашним безрукавкам надає їхнє оздоблення, що виконується з вели-кою майстерністю. В коротких суконних безрукавках передгір'їв Карпат поряд із прямоспинними побутували приталені та відрізні по талії форми.
Керсетки. Дніпропетрівщина, Донеччина
У розглядуваний період видовжена, розширена донизу керсетка з фабричних тканин була найпоширенішим типом без-рукавного одягу Середньої Наддніпрян-щини. У більш давніх керсетках було два клини, трохи пізніше — три. Вони встав-лялися у бокові шви та в розріз по цент-ральній лінії спинки; форма такого клину мала вигляд трапеції. Коли фабричні матеріали стали доступнішими, кількість клинів і швів на спинці збільшилася. Особливо багато клинів (до 17) мали керсетки з дорогих тканин. Із часом клини поступово перетворюються на бан-тові (накладні) збори, які в народі, втім, продовжували називати вусами або на-кладами.
У різних місцевостях цей вид одягу мав свої особливості крою. Локальні ва-ріанти виявлялися у розміщенні лінії, від якої починалося розширення керсетки (на рівні грудей або талії), у формі, кількості та способі вшивання клинів, у загальній довжині виробу. На основі аналізу локальних варіантів керсеток можна виділити загальні риси, притаманні конкретним районам Середньої Над-дніпрянщини. Для Північної Чернігівщи-ни характерні досить короткі керсетки, розширені від лінії талії (що візуально ділило їх ніби на дві рівні частини), зі значною кількістю швів і байтових зборів на спинці. Керсетки Центральної Київ-щини щільно прилягали по лінії грудей, мали завищену талію, довжина сягала середини стегон. Максимальної довжини (до колін і нижче) керсетки досягали на Полтавщині. Завищена лінія талії створювала враження невеликої верхньої частини й значно більшої, виразно роз-ширеної нижньої; композиційну рівно-вагу керсетці надавали рукави сорочки.
Зовнішній вигляд і силует комплексу жіночого одягу того чи іншого району змінювався не тільки залежно від крою, а й від способу носіння керсетки. Так, на Чернігівщині, Київщині та Полтавщи-ні керсетка вдягалася на сорочку, за-стібалася справа наліво і створювала пев-ну форму за рахунок крою. На Чер-кащині вона підперізувалася широким поясом-рушником, багато прикрашеним тканим малюнком або вишивкою, що також утворювало виразний силует комплексу.
Комір у керсетці був відсутній; іноді верхні кути пілок відгортали та прикра-шали строчкою. Горловина або робилася пошиї, або вирізувалася; кишень могло не бути, однак фігурні клапани, що при-крашали поли, були обов'язково і визна-чалися великою різноманітністю форм.
Шили керсетки з фабричних тканин, часом дуже дорогих (оксамиту, щільного шовку); залежно від місцевих традицій і смаків обиралися колір та малюнок тканини. Керсетки