прикрашалися плисо-вими обшивками, вишивкою, аплікацією, пізніше машинною строчкою. Напри-кінці XIX ст. їх часто шили з того ж ма-теріалу, що й спідниці, завжди на під-кладці (іноді їх навіть носили на обидва боки), на Центральній Київщині — з ватяним простібуванням.
Поряд із невідрізними керсетками на правобережній Черкащині траплялися вироби з відрізною талією та призбираною нижньою частиною. Можна припус-тити, що ці два типи керсеток (до вусів та до зборів) виникли і розвивалися паралельно.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. керсетка стає відомою не лише на знач-ній частині Середньої Наддніпрянщини, а й на сході України, частково на півдні. Зрозуміло, що повсюди вона мала відмін-ності у формі, співвідношенні верхньої та нижньої частин, використовуваних матеріалах.
Щодо нагрудного одягу з рукавами, то він побутував у вигляді юпки, куртки, вбрання піджачного типу та різноманіт-них кофт із фабричних тканин.
Легку коротку юпочку з краму, якій передував аналогічний короткий одяг із саморобного сукна, носили на тих же те риторіях, де побутувала керсетка, і вона повторювала крій, пропорції та оформ-лення останньої. Заможні люди шили її з добротних тканин, багато прикрашали оксамитом.
Керсетки. Сумщина, Донеччина
Керсетка. Південь України
Куртка — це поширений на-прикінці XIX ст. на Київському Поліссі зручний для праці жіночий одяг із білого або сірого домашнього сукна — корот-кий, прямоспинний, розширений клина-ми, вшитими у бокові шви від пройми до низу. Горловина обшивалася чорною тканиною, на правій полі була накладна кишеня. На початку XX ст. вже побутує куртка ускладненого крою з чорної фаб-ричної тканини, прикрашена плисом. На зміну старовинним формам нагрудного одягу під впливом міського костюма приходить піджачний тип одягу з сукна чи інших фабричних тканин, часом на ваті. Це сачок — короткий одяг прямого крою, пінжак (спінжак) напівприталеної форми.
По всій території України під впли-вом міста поступово поширюється жіно-чий одяг із фабричних тканин типу різно-манітних кофт. Залежно від прямого чи приталеного крою такий одяг нази-вався кофточка сачком або піджачком. Шили кофти з прямим вузьким або об'ємнішим, зібраним на манжеті рука-вом, із коміром чи без нього, з передньою застібкою. За матеріал правили ситець або сатин (з вибійчастим малюнком або без нього); заможні жінки вживали шовк та вовну і носили кофти часто у парі зі спідницею з того ж матеріалу. Прикра-шалися вироби плисом, зборами, застро-ченими уздовж або впоперек пілки, обор-ками.
Тривалий час кофти побутували па-ралельно з традиційними вишитою со-рочкою та керсеткою, чимдалі більше утверджуючись завдяки своїй зручності. Спочатку їх одягали на сорочку, а піз-ніше й замість неї, поступово перетво-рюючи останню на білизну.
Так звана кругла кохточка пошири-лася в тих районах, де була відсутня керсетка (зокрема південь Черкащини). У верхній частині вона викроювалася по ширині плечей, донизу спинка вираз-но розкльошувалася, набираючи «круглої форми», і була значно довша за пілки. Вузькі вшивні рукави викроювалися навскіс, коміра не було. Шився такий одяг із досить щільної та широкої шовко-вої або вовняної тканини, на підкладці, прикрашався мереживом.
Гуня. Закарпаття
Якщо в поясному одязі у розгляду-ваний період ще збереглися архаїчні ри-си, то нагрудний одяг характеризувався пізнім розвитком форм. Різноманітність цих форм та їх зміни пов'язані не лише з удосконаленням традиційних кон-струкцій та появою нових матеріалів, а і з зовнішніми чинниками — впли-вами міської культури, різних модних течій тощо. Але ці чинники завжди спів-відносились із місцевими традиціями й смаками.
Використана література.
Матейко К. І. Головні убори українських се-лян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографіч-ний нарис. Київ, 1991.
Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбран-ня // Нар. творчість та етнографія. 1963.
Нариси історії українського декоративно-при-кладного мистецтва. Львів, 1969.
Білецька В. Українські сорочки, їх типи, ево-люція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1.
Бойко В. М. Українські народні традиції в су-часному одязі. Київ, 1970.
Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народ-ні художні промисли України. Київ, 1979.
Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. Київ, 1978.
Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.