Орнаментальні мотиви оздоблення шуб кординально відрізнялися від вишивок інших видів одягу. Справа у тому, що вишивку на шубах виконували самі кушніри і вона була переважно чоловічою роботою – від малюнка і до кінцевого результату [18]. Кожна шуба мала свій індивідуальний характер, жодна з них не повторювалася за оздобленням та його колоритом. У кольорах перевага надавалася зеленим та чорним, деколи застосовувалися для акценту червоний та жовтий тони. Основною технікою виконання вишивки була гладь. Шкіру прошивали за допомогою тисків і щипців різних форм. Ця робота була надзвичайно трудомісткою та потребувала справді чоловічої сили, тому ціна цього виробу була дуже високою. На передній або задній стороні закомпоновували ініціали власника виробу, які теж вишивали гладдю.

На спідницю дівчата одягали плісирований фартух, який у ХІХ ст. виготовляли переважно з білого домотканого або фабричного полотна. У Берегівському районі на фартух ще нашивали кишені, куди збирали сміття або носили маленький ніж. Повсякденні фартухи рідко прикрашали, а святкові оздоблювали вишивкою або тканим орнаментом по нижній частині фартуха, а часом по всій площині ритмічним чергуванням плям із букетів квітів. На фартухах повсякденного призначення вишивали також ім’я або ініціали власника. Побутували на Закарпатті різні види фартухів (kхtйny) – „tйsztagyurу kхtйny” (фартух з нагрудником для заміски тіста), „katrinca” (фартух овальної форми), „surc” (фартух прямокутної форми), („повсякденний та святковий фартухи” – типу рушника з тороками).

Чоловічий костюм ХІХ ст. складався із сорочки („lobogo ing”), яку оздоблювали дерев’яними або керамічними намистинками по лінії грудей [20]. Вишивки на сорочках не було. На сорочку чоловіки одягали піджак або безрукавку , яка на грудній частині та по всій площині пілочок була обшита дерев’яними намистинами. Вишивку з рослинним орнаментом інколи наносили на дитячі безрукавки, вона складалась із ритмічного чергування різноманітних мотивів квіток, утворюючи довгі вертикальні смуги. Але більш поширеним було оздоблення дерев’яними бусинками, як і на чоловічому одязі.

Дуже важко проаналізувати, які кольори домінували в той період у народній моді угорців. Але улюбленими барвами, безперечно, були синій, червоний, зелений та чорний кольори. Побутували також піджаки чисто чорного або синього кольорів без вишитих оздоблень, їх рукави прикрашали шнурівкою, а також ґудзики та краї пілочок, це утворювало ефектну фактурну поверхню [19].

Поясним одягом чоловіків були штани – гаті („bу gatya”), які щільно збиралися у складки, нижню частину штанів оздоблювали бахромою, тороками, а на відстані 10 см від краю штанини інколи вшивали стрічку з мережкою [18]. Гаті закріплювали вузьким тканим поясом, який оздоблювали вишивкою або тканим орнаментом. Серед багатих селян були поширені штани бриджі („pricses nadrag”), які також оздоблювались шнурівкою. Взимку носили грубі сукняні штани синього кольору.

Верхній плечовий одяг – вуйош („ujos”), який виготовляли з валяного полотна синього кольору, та гуня. Оздобленням на вуйоші служили яскраві ґудзики, які розташовували, як і на безрукавках, по всій площині пілок. Ще на початку ХІХ ст. угорці Закарпаття носили і гарно вишитий ціфросюр, про що свідчать зображення угорських опришків на різних виробах народного мистецтва – різьбі по рогу, вишивці, це підтверджують і праці українського краєзнавця О.Полянської та відомого угорського етнографа Іштвана Дьорфі [17, 20].

Для угорського костюму початку ХХ ст. характерне нашарування різних видів і форм одягу. Жіночий костюм Ужанської жупи складається з кількох спідниць та сорочок (нижніх і верхніх), на які одягали поясний одяг – домотканий або з фабричної тканини фартух [18]. Різнобарвною вишивкою оздоблювали білі блузки з короткими, але дуже широкими рукавами, які збирались в великі буфи та одягали на сорочку без рукавів („іng”). Блузка посередині мала прямий переріз, довжина її сягала аж стегон. Найчастіше вони зустрічаються в селах Велика Добронь, Великі Геївці, Соломоново (Ужгородського району). В селах Береги, Косино, Мужієво (Берегівського району), Вілок, Теково (Виноградівського району) блузка сягала аж колін. Оздоблення жіночих сорочок, окрім естетичного значення, ще й підкреслювало вік та визначало родинний та соціальний стан власниці. З переходом жінки в старшу вікову категорію кількість та насичення оздоблень зменшувалася. О.Полянська звертає увагу також на те, що жінки похилого віку носили переважно білі сорочки без вишивки, а також дослідниця відзначає дуже мінливу кольорову гаму. Стійкішим був сам візерунок вишивки. Сорочки літніх жінок, по суті, мають ті самі елементи, що й у молодих, але техніка виконання у вишивці їх значно спрощена.

У вишивці сорочок, керсеток і фартухів яскраво окреслюється поліхромія. На сорочках орнамент розташовували навколо горловини, розміри вишитої зони сягали пройми, а по вертикалі – середини грудної клітки. На орнамент ще нашивали тасьму або рюші, які щільно збирались у складки. Комір сорочки типу „бріджі”, майже повністю закривав шию, на нього одягали намисто у три ряди . Основними мотивами вишивок були рожі, конюшина та різні композиції із пелюсток, пуп’янків.

Вишивка хусток майже не змінилась, орнаментальні композиції, які складалися переважно з рослинного орнаменту, розташовували по чотирьох кутах полотна. Цей елемент костюму щільно заповнювали мотивами різних видів квіток і пелюсток. Побутували переважно білі та чорні хустки з домотканого полотна, а пізніше почали входити в моду хустки з фабричних тканин із набивним орнаментом у горошок. У селах Косонь, Павлове (Берегівського району) побутували також „палацфелдівські” вишивані хустки і очіпки. Їх красою захоплювався поет Ш.Петефі, який визнав, що рівних за красою хусток й очіпків ніде не зустрічав [112].

У 1939 році Золтан Чомар писав: “Бідніше