Складовою костюму є безрукавка, або як її ще називали на Закарпатті – безрукавий рехлик („ujjatlan rйkli”), без вишивки та керсетка („pruszli”), яку інтенсивно оздоблювали в ХІХ ст. Кроїли цей плечовий одяг із валяного сукна або фабричних тканин, які купляли на ярмарках. Вишивку на керсетках розташовували переважно на нижніх кутах пілочок та вздовж ліній крою. Інколи вишивкою заповнювали всю площину одягу ритмічними плямами мотивів рослинного орнаменти. Серед цих технік на одязі домінував хрестик, хоча в окремих селах зустрічається і гладь. Важливим оздобленням, крім вишивки, були також дерев’яні намистинки („уn gomb”), які нашивали скрізь – навколо шиї, на проймах, а деколи заповнювали всю поверхню одягу .

3.4. Мотиви закарпатського народного костюму у творчості художників-модельєрів кін. ХХ – поч. ХХІ ст.

Сучасні світові тенденції в моді підтверджують те, що фольклорні традиції не залишились в минулому, вони знайшли продовження в роботах нового покоління модельєрів. Багато вітчизняних дизайнерів все частіше звертаються до народних традицій і знаходять натхнення для своїх колекцій в багатій духовній спадщині української культури.

Цікавим у творчому плані розвитку традицій національного костюма є творчий доробок колективу художників Республіканського будинку моделей “Хрещатик”, які працюють з трикотажем. Серед них варто було б виділити роботи Л. Семикіної, Г. Забашти. Роботи Л. Семикіної. Дещо іншого плану роботи київської художниці по костюмах Г. Забашти. Ансамбль “Дивоптах” привертає увагу чіткою пластикою форми, яку складають довга пряма сукня у поєднанні з короткою гофрованою спідницею та платоподібною накидкою у вигляді хустини (простежуються впливи закарпатського костюму). Роботам Г. Забашти притаманний художньо-асоціативний підхід у творчому вирішенні моделей, майстерність виконання у винайденні фактурних та декоративних ефектів трикотажного полотна.

На прикладі творчих робіт кількох модельєрів відомих київських осередків з проектування сучасного костюма можна простежити розвиток творчої думки у плані розробки традицій, а саме підтвердження того, що сучасний костюм можна створювати, надаючи йому національного колориту, засобами більш простішими і лаконічними — узгодженими пропорціями, гармонійним тонально-колористичним поєднанням, вдало відібраними декоративними засобами [25;19].

Маємо розмаїтий підхід до традицій народного моделювання у творчій практиці художників-педагогів та студентів. Одні беруть за основу природній крій сорочок, верхнього одягу, інші — оздоблення, треті — колористику. Проте у всіх авторів спостерігається індивідуальне бачення художнього образу народного костюма у творчій інтерпретацій в сучасному вбранні. Педагоги розробляють комплекси та ансамблі одягу, пропагуючи здебільшого ансамблевий підхід до вирішення костюма як єдиної цілості. При цьому враховується необхідність гармонійного поєднання одягу із взуттям, головними уборами і прикрасами.

Говорячи про кафедру моделювання костюма Львівської Академії Мистецтв, початку та середини 90-их років, можна сказати, що їй властивий міцний зв’язок сучасних пошуків з давніми національними традиціями, зокрема традиціями закарпатського народного костюму. Розмах, з яким художники-педагоги та студенти кафедри звертаються до народного, історичного, природного джерела творчості, їх невичерпна фантазія, тонке відчуття пластичних можливостей матеріалів, декоративно-колористичного поєднання у створенні форми костюма не дозволяють стояти на місці, сприяють їх плідному розвиткові.

Цікавими є курсові, дипломні студентські роботи, що пов’язані з традиціями народного одягу України і призначенні для сучасних святкових дійств та повсякденного вжитку з текстильних і трикотажних матеріалів. Здебільшого ці роботи розраховані на молодь і дітей. До вирішення колекції моделей підходять сміливо, по-новому, звертаючи увагу на яскраві плями декору та трансформуючи їх на сучасні форми.

Завдяки зусиллям організаторів “Київський Подіум” став наймасштабнішою на сьогодні акцією, що сфокусована на модних показах, як за географією, так і за кількістю учасників, глядачів і засобів масової інформації, що освітлювали дійства.

Та серед розмаїття модельєрів цього фестивалю найбільш яскраво і оригінально представила свої моделі Айна Гасе. Молодий дизайнер з Києва. Закінчила Академію легкої промисловості за спеціальністю “художник-модельєр”. Переможниця студентського конкурсу молодих дизайнерів з колекцією “Срібний дощ”. В 2000 році відкрила особистий салон в Києві “Айна Гасе.” З 2001 року представляє свої колекції на Сезонах моди. Двічі брала участь в конкурсі одного плаття “Кришталевий силует”, де займала другі місця. Ідеєю для нової колекції став український національний костюм. В колекції використовуються стародавні вишивки бісером і прості тканини. Дизайнер дуже влучно зуміла об’єднати сучасні тенденції моди з українською автентичністю.

Глобалізація чи автономне існування ,уніфікація чи самобутність. У той час, коли прихильники того або іншого рішення сперечаються , люди творчі доводять , що все це можна об’єднати . Те, що робить Лілія Пустовійт, — дуже українське. Певно ніхто так серйозно не працює з етнографічною достовірністю свох моделей. І при цьому її колекції виглядають чи не найбільш по-європейськи (коли мати на увазі Західну Європу). Вона запропонувала своє бачення філософії українського костюма як цілком сучасної, навіть передової, виділивши у ній риси, що пов’язують її з іншими давніми традиційними культурами.

ВИСНОВКИ

Аналіз зібраного і систематизованого в магістерській роботі матеріалу дозволяє констатувати наступні результати дослідження.

На сьогоднішній день вивчення