Кожен етнос наклав відбиток на формування закарпатського вбрання – це були лемки, бойки, гуцули, а також маємо впливи пограничних європейських держав, що межують із Закарпатською областю.

Характерною рисою традиційного закарпатського одягу та численних доповнень до нього є декоративна мальовничість, яка відображає високий рівень культури виробництва матеріалів для одягу, створення його різноманітних форм, володіння багатьма видами й техніками опорядження та оздоблення. Водночас народному одягу притаманна значна варіативність.

Регіональною специфікою позначені матеріали одягу; конструктивні, технологічні і декоративні прийоми його створення; способи виробництва окремих деталей: головних уборів, взуття, прикрас; колорит, техніка та мотиви орнаментики — особливо сорочок і поясного одягу, які майже до кінця XIX ст. зберігали давні локальні особливості, а також способи носіння, і, об'єднання всіх елементів одягу в повний, завершений комплекс вбрання.

Міський одяг впливає на селянський, зокрема на окремі його компоненти. Найдовше зберігаються традиційні сорочки, кожушки. Сіряки змінюються куртками сучасного крою. Жіночий одяг більш стійко опираєть-ся міським впливам, але в деяких міс-цевостях північної смуги Бойківщини поясні форми одягу змінюються сук-нями з фабричної тканини. Активно розповсюджуються на Бойківщині не лише фабричні тканини, а й готовий одяг масового фабричного виробництва. З новими формами ви-тісняється і давня термінологія. Одяг бойків є об'єктивним показником про-цесу ліквідації культурно-побутових відмінностей між містом і селом.

У сучасному одязі поєднується народна й професіональна творчість. У масове виробництво сучасного одягу ширше впроваджуються кращі елементи народного одягу і різноманітні види оздоблення. Художннки-модельєри і конструктори творчо використовують прогресивні народні тридиції в сучас-ному вбранні з урахуванням розвитку промисловості, техніки виготовлення і нових культурно-побутових форм.

Функціональні і художні якості бой-ківського традиційного одягу мають неабияке значення для художників модельєрів, які широко використовують їх у своїй творчості. Тяжіння до традицій народного одягу як джерела художніх ідей, безсумнівно, тісно пов'язане з розмахом і зростанням усього промислового виробництва.

Полотняний одяг переважно вишивали заполоччю, намітки-обруси — заполоччю і шовком; сердаки, нагавиці— вовняними нитками, шнурами; кожухи —гарусом; безрукавки — шовковими нитками, бісером, лелітками, пацьорками тощо. Залежно від призначення одягові вироби прикрашали різними мето-дами: нанесенням вишивальних поверхне-вих стібків, нашиттям кольорових шнурів, стрічок тощо. Вивчення музейних збірок, експедиційних матеріалів, архівних відо-мостей дають можливість систематизувати вишивальні стібки, шви, якими зшивались, обмітувались окремі частини одягу, зобра-жувались різновидні узори. Від того, як стібки вишивальної нитки прошивали тканину, як наносилась на неї вишивальна нитка — з лицьової чи виворотньої сторони, стібки прямі по вертикалі чи горизонтальні, нахилені, натягнуті чи вільно постелені на тканині — залежали відмінність, специфіка технічного виконання.

Збережені пам'ятки переконливо засвідчують, що розвиток вишивальних технік нерозривно пов'язаний з пошиттям одягу. Зшивання окремих частин шкіри, тканин для виготовлення певних компонентів одягу супроводжувалось процесом активного вплітання, втручання вишивальної нитки в структуру тканини, на місцях з'єднання окремих пілок розміщувались стібки, шви різного спрямування й розмірів, що мали не лише практичну функцію, а й естетичну.

Виявлено і обґрунтовано локальні особливості традиційного одягу гуцулів, бойків, дллинян, мадяронів, лемків Закарпатського регіону.

Опрацьований матеріал частково доповнює дослідження етнографів, мистецтвознавців і підтверджує, що традиційний одяг українців Закарпаття кінця ХІХ – поч.. ХХ. Ст.. є глибоко-витончим, цінним, досконало виконаним і заслуговує та й буде заслуговувати уваги майбутніх поколінь.

Під час польових досліджень зафіксовано маловідомі традиції побутування традиційного костюму в окремих районах досліджуваного регіону ( весільний одяг).

Дослідження виявило, що традиційно-побутовий костюм українців Закарпаття, ввібравши в себе досвід багатьох поколінь східних словян, знаходиться в постійному зв’язку з культурою інших народів, що населяли Закарпаття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нариси з історії міст і сіл Української РСР. Івано - Франківська обл, с. 487.

Бугера І. «весілля на Лемківщині». Івано-Франківськ.: Нова зоря 1997.-61с;

Кубійович В

Лемки // Енциклопедія Українознавства. т.чю- Львів, 1994.- с.1275-1280;

Мала енциклопедія етнодержавства – к., 1996. – с.89;

Лемківщина у 2-х томах, т.2 «Духовна культура» Львів 2002. С.Павлюк, член-кор. НАН України, Ю. Грошко, професор, докторіст. наук: Р. Кирчів ., Львів 2002;

Багринець В.М //Про землю бойків та їх походження//Українські Карпати – Ужгород, 1993. – с 20-26

Матейко К.И. «Этнографические особенности одежды бойков»// Карпатський сборник – М., 1972.-с. 66-74;

Фабрика О. «Життя та культура діяльність лемків у Західній Україні». // Вісник Прикарпатського Університету: Мистецтвознавств. вип..з.- Ів.-Фанківськ? 2001.- с.49-55;

Лемківщина: Земля – люди – історія – культура// Ред.. Б.Струмінський, преді. Я .Падоха – Нью-Йорк – Париж – Сидней – Торонто 1988. – б.и

Т.1 – 569с;

Т.2 – 495с;

10. Стельмащук Г.Г « Традиційний лемківський костюм » // Українські

Карпати. Культура – К., 1989-с.105-110;

11. Бугера І. «Весілля на Лемківщині» // Нова Зоря ., Івано-

Франківськ.,1997.-61с;

Криницький С. «Просвіта» в Лемківщині в ХІХ-ХХст. // «Просвіта» історія, прстаті, чин. –Івано –Франківськ. 1993.-25-29с.;

Гуцульська спадщина., «Праці з життя і творчості гуцулів», Київ, «Українознавство»., 1995., с-197-206.;

Бодник А. Народні промисли бойківщини// Жовтень.- 1970.- №6;

Гнатюк В., Ткацтво у Східній галичині // Матеріали до українсько руської етнографії. – Львів., 1900. – т.з.;

Сидорович С.Й., До історії розвитку народного ткацтва в Косовському районі Станіславській області // Матеріали з етнографії художнього промислу. – 1957.-вип.3 ;