Сама бойківська спільнота досить диференційована. Залежно від обраного підходу, виділяють ті чи інші локальні бойківські групи. Досить типовими й до нині є іменування гірської людності на Північній Бойківщині верховинцями, а долинної – у Придтиссі – долинянами. Саме долиняни вважаються носіями архаїчної лексики. Інші етнографи виділяють групи підгірян та долиняків або західних, східних і підкарпатських бойків. Існують також вагомі підстави, але з виділенням осібного місця, відносити до бойківської спільноти ще й тухольців, які зосереджені переважно в околицях Сколя і Сморжа.

За різними даними, чисельність бойків в 1-ій половині ХХ ст. становила від 300 до 400 тис. чоловік. Є підстави вважати, що нині можна говорити про таку ж саму кількість, якщо не більшу, оскільки населення традиційних районів українського етносу, де зберігається традиційна культура, високий статус сім'ї, пошанування батьків, догляд дітей, висока релігійність, побутування традиційних звичаїв, сприяли тому, що бойківський субетнос залишається нині досить чисельним.

На територіі України до кінця ХІХ – початку ХХст. Під впливом історичних, соціально – економічних і географічних умов склались декілька етнографічних територій і різних типів одягу: північна (поліська), центральна(лісостепова), причорноморська, подільська та карпатська із прилеглими до неї гірськими районами.

Народний одяг українців завжди відрізнявся багацтвом форм, своєрідно прикрашений та різноманітний технічними прийомами виготовлення (пошиття).

Одяг з загально українськими рисами для кожної з цих груп притаманні свої характерні особливості. Вони відрізнялись по роду діяльності, своєрідним родом діяльності народу (гірське скотарство, рубка лісу і художні промисли). Ізоляція гірського населення дала свій відбиток на формуванні одягу та його оздоблення. Етнографічна група українського населення – бойки , населяли західну частину українських Карпат, гірські та прилеглі до них передгірні райони сучасної львівської і Івано – Франківської областей між верхівям рік Сана і Ломниці, а також закарпатську область між річками Уж та Торець.

Багато творчої винахідливості й фантазіі вклав у виріб одягу народ. Наче саму чудову природу перенесли в оздоблення вбрання, в радісну гаму народні умільці протягом століть , вивчаючи багато віковий досвід, засвоюючи кращі традиціі. Пристосовані до природно – географічного середовища і виду занять, до умов праці, воно відрізняється зручністю, простотою. Стриманістю в конструктивних формах комплексів, компонентах, декоративному оформленні, колориті - прочитувалися своєрідні види вбрання, що є характерними рисами бойків. У бойківському одязі на перший план вступає поєднання великих кольорових площин – полотно і темно – брунатного ( частин вовняного верхнього одягу).

Щоб краще знати про виробництво одягу. Слід зосередитись на сірці, з якого його виробляли. Це було льняне полотно, домоткане сукно, овеча шкіра на верхня вбрання, шкіра інших тварин на взуття.

Значну увагу на бойківщині приділяли виробництву льняного полотна. Полотно широко вживали в бойківському одязі, тому й потреба була в ньому велика. Вирощували льон в кожному господарстві і виконували всі етапи роботи, аж до готового прядива. Якість бойківського полотна була добра, а в деяких випадках навіть добірна. Коли згадали “чиноватку”, що її виконували ткачі в Перегінську ( долина Лічниці). найкращим полотном тонке. Легке, біле, що виготовлялось із найкращих сортів льону - відповідно тонке. Фабричне полотно (побіл) в побуті бойків увійшло тільки в ХХ ст.

Комплекс чоловічого та жіночого одягу сформувався досередини ХІХст. Чоловічий складався з полотняної сорочки, штанів, безрукавки, верхнього одягу , пояса, взуття, головного убору. Жіночий одяг, як і чоловічий. Включав домоткану сорочку, поясний одяг, безрукавки , верхній одяг, головні убори, взуття, прикраси. [ 113, 116 ]

При характеристиці окремих компонентів взято до уваги найбільше суттєву ознаку - крій . Сорочка є основною складовою частиною як чоловічої , так і жіночого вбрання - це найдавніший тип шитого одягу. Матеріалом для виготовлення сорочок служило льняне полотно. Виготовляли їх із тонкого полотна. А пізніше купленого на свято, а простішого. Грубого (“клочного”) полотна на весь день.

Сорочка складалась із стану, передня його частина “пазуха”, а задня “плечі”. Частина сорочки нижче пояса – це “подолок”. Колір сорочки – це “обшивка”, а закінчення рукава – це “михавка”. Однак у краї сорочки є одна поважна відміна, що охоплює велику частину Бойківшини, - тунікоподібна сорочка з цільнокроєними рукавами. Вона відзначалась густими зборами (“брижами”) навколо обшивки сорочки. Так є скроєні чоловічі і жіночі сорочки бойків Закарпаття. Поряд з такими тут шили сорочки “виставкові”, в яких рукав з плечовою частиною з’єднувався “вуставкою”. Бойківські сорочки шили переважно короткими (“курті”), бо бо поясним одягом тут була спідниця.

Сорочка по – різному: “рубатка”, “рубатьє”,”плічатка ”, ”оплічка ”, жіночі сорочки прикрашали. В бойківських сорочках є деякі характерні прикраси, які в інших місцях не повторюються, наприклад: “брижі”, “рами”. Полотнище на грудях сорочки густо збирали до обшивки і вкладали дрібними складками (бріжі). Ці складки були перетягнені нитками кілька разів так, що творили густу сітку морщин і добре тримались коло шиї. Внаслідок цього “рясити” тонку сорочку гострим кінцем верстата так. Щоб вона вся була