бувають і на рукавах сорочок, де вони утворюють узори до десяти до десяти і більше сантиметрів завширшки. Отвір при шиї (пазуху) і при рукаві зав’язували плетеними шнурками з “китицями” (кутасами) на кінці, ці шнурочки називались - дармовисами. Жіноча сорочка прикрашалась вишикою. Мотиви орнаментів, композиції, кольори передавались з покоління в покоління і ставали традиційними. Народний досвід зберіг найбільш типові, доцільні, позначені високим мистецьким смаком зразки орнаментів . Вишивки вміщають на вуставках, на комірі і манжетах. Вишивка на вуставках була найскладнішою: мотиви вуставок повторюються на манжетах і передній частині стану .

Щоденні сорочки шили звичайною вовняною ниткою - “рубцьом” і зрідка вишиванками . Вишивки вуставок небули широкі, їх вишивали в основному хрестиком (“зернятками”). Узори вуставок нескладні. Ці геометричні комбінації малих трикутників, ромбиків, квадратів. Кривульки, з яких утворювали будь-які прості візерунки, урізноманітнювались. У вжитку було декілька видів кривульок , що мали такі назви - кривульки прості, стебличані, криті, на стовпчики, на двозернята, на трозернята, на рубчики, сповні, “заснуркові”. Були ще такі назви вишивок. Як “вічка”, “пшеничка”, “ружа”(хоч то не були квіти). Вуставки викінчували втари із низу рядками хрестиків і “ланцками”. Згори ще приміщувалися “косиці”, а внизу – “зубці”. У візерунках переважають геометричні форми прямих і кривих ліній, трапляються також стилізовані малюнки рослин. Тварин і людських постатей.

Кожний вишиваний хрестиком візерунок, залежно від композиціі центральної частини. Має свою окрему назву: “на стовпчики”, “на стеблечанку”. “кривульку”, “на листки”, “на жики”, “на шифки” (кораблики), “на ляльки” і т.д. У бойківському високогір’ї вишивки одноколірні; виконуються вони чорною або темно – коричневою ниткою, а в вишивках , підгір’янських та низинних , синій та червоні кольори, але як тільки незначний додаток до чорного узору. Експедиція за участю І. Франка(1904р.), встигла зафіксувати вишивки на сорочках у чорно - червоному розколіруванні. Приблизно з 20-х і 30-х років у вишивки запроваджено строкату колоритність. Яка стала їхнім головним елементом. У східних районах Бойківщини колорит вишивок багатійший. Кольори червоні, зелені. Оранжеві. Фіолетові і сині. Чоловічі сорочки, як і жіночі шили з домотканого полотна, тонкого на свята, грубшого на буденні роботи. Вони були виставкові і безвуставкові. Сорочку випускали поверх штанів, у старших вони були довші. У молодших короткі. Чоловіча сорочка складалась із стану, рукавів і коміра(обшивки).

Рукави були сполучені із станом трикутниками (“увиклами”). Давніше колір був стоячий, а потім викладний.

На Бойківшині був також старіший тип сорочки, що що його немає ніде в Україні. Це довгий кусень полотна, складений удвоє. Де полотно було зложене, вирізували отвір на шию і пазуху. Довжина рукавів сягає зап’ястя. Ця сорочка не досягає до стану відриває долішню частину грудей і спини. Є згадка такі сорочки в долині річки Іршава. Буденні сорочки шили звичайним швом, а святкові – “зіркою”. Вживали для цього кольорові нитки, ці шви були за прикрасу. Недільна сорочка прикрашалась вишивкою, а буденна ні. Там, де рукав був пришитий до стану, вишивали густі вузеньки узори, такий же узор був навколо пазухи на обшивці. Головна, тобто складніша. Вишивка, була на манжеті. А якщо в сорочці колір, то така вишивка була і на комірі. В деяких околицях коміри і манжети тільки закріплювали чорною ниткою (Жукотин, Гурківський район ). Траплялись також сорочки з вишиваними вуставками, мабуть, парубоцькі. Узори на тих сорочках були геометричного характеру.

Сорочка на молодому хлопцеві, який продає виноград (акварель Ю.Гюговського) . біла вуставка сорочка із рясним морщенням біля коміра стійки, з глибоким, майже до талії розрізом. Такий виріз був характерний для одягу селян південно – східної Бойківщини, а селяни південної частини цього регіону розріз у сорочці робили ззаду. Сорочки з виложистими комірами застібалися стрічкою або “шпонкою” із маленького дзеркальця, оправленого в метал (кругла запонка). Поясним одягом бойкині була спідниця. Спідниця – це одна з особливостей вбрання Бойкивщини (в інших районах України вона прийшла пізніше). Тут її називають “димкою”, “фартухом”. Шили її з грубого домотканого полотна. Спідниця з чотирьох ширин полотна називалась фартухом. Полотно для неї брали вузьке, домоткане.[ 106] Три ширини (“шівки”) полотна вгорі доволі дрібно наморшені, подібно до брижування на сорочці, скріплені міцними нитками. Ширина тих наморшин приблизно 19 см. Викінчення (збиранки) вгорі дуже прикрашало спідницю, передня частина (“півка”) не була поморщина вгорі, вона мала посередині невеликий розріз (“розпірку”). У поясі фартух зав’язувався шнурком. Ці три “півки”, що моршили, виготовлялись з тонкого гарного полотна, а передня – з грубшого. Вишиваним узором був виконаний долішній край спідниці.В основному цей узор відповідав узорові на вуставках. Передня частина не вишивалась, лише викінчувались вузьким мереживом із льняних ниток, тоді інші три моршені. Давніше фартух вишивали вовняною ниткою, а коли почали шити фартух із крупного полотна, то вишивали товстими нитками. Лише декотрі жінки уміли плести мереживо до фартухів. Такі спідниці – “фартухи” одягали лише на свята і весілля, а після кожного вжитку їх заново рясували і ховали . Спідниця “димка” виготовлялась із звичайного полотна, на яке способом вибивання (друком) наносили різні узори. Назви узорів були