Матеріал був темним, квітчастим. Дрібніші орнаменти полюбляли у горах. А більші ближче до Міжгір’я .

Невід‘ємною частиною поясного одягу бойкині була “запаска” дещо коротша від фартуха. Назва були: “півка”, “запанка”, “припиночка”. Шили її з двох ширин матеріалу, посередині зшитих. Угорі вона була густо зморщена. Але не на цілій ширині, а лише на малому кусочку посередині. Поверх зморшків вишивали кривулькою кілька разів. У Прикарпатті відомі і квітчасті запаски з фабричної тканини (с.Смільна). З акварелі Ю. Гюговського довідуємся, що тут носили запаску. Декоровану червоною смужкою в долішній частині. На неділю вони були з шовкового матеріалу. А на будень – з перкалю. Кольори найчастіше червоний. А також зелений. Оранжевий. У нижній частині запаски були лише зарублені, часом з малими “китицями”на кінцях .

Запаски теж виконувалися з допомогою полотна. Шили їх із ширин тканини у складки або дрібно рясували. Вишитий або витканий узор мала святкова запаска. Запаски . виткані з вовняного матеріалу, називалися “катран”, “катранець”. Тканина була доморобною. Для виготовлення цієї тканини пряли вовну природного кольору. Вона була не зовсім чорна, а брунатна і не зовсім біла, а попелясто – жовтувата. Вовну ще фарбували домашніми засобами, використовуючи коріння і кору. Отримували вовну кольорів лимонного, жовтого, зеленого. Фіолетового. Із таких кольорових вовняних ниток ткали запаски (“катрани”). Тканина виходила досить грубою. Вона різної ширини. Де-не-де зрідка перетнута поперечними вужчими смужками. Дуже гарно виходила запаска в кольоровому зіставленні. Такі “катрани” носили взимку. Вгорі запаску прив’язували у стані поясом (“тканицею”). Вони були зроблені здебільшого із чорно-білих вовняних ниток. такі пояси не ткали, а плели руками на дощечках. Були і ткані, але вони траплялись рідше. Плетені “тканиці” були вузькими, переважно червонного кольору ; іноді додавали зеленого. Вони мали вигляд рідкої сітки довжиною 2 і 2.5 м, а закінчувались довшими тороками або плетеними косичками.

Чоловічим поясним одягом були штани, називали їх “гаті”, “портки”, “портяниці”. Шили штани з грубого полотна на будень, а святкові – з тонкого. Вони були вузькі, сягали до кісточок, зшивались із внутрішньої сторони, мали встановлений клин між штанами. Штани стягались у стані на “очкур”. “гачник”. “гатник”, розріз був збоку. Взимку бойки носили штани такого ж крою, як “гаті”. Але виготовляли їх з білого битого сукна і називали “холошнями”. Суконні штани по боках декорували швом.

Пояс вбрання чоловіків бойківського. Підгір’я , що змалював Ю.Гюговський, - це полотняні штани. Заправлені в чоботи. Заможний шляхтич з інших сіл.

Трохи пізніше штани шили з купного сукна синього кольору. Вони мали червону вузьку випуску по боках. Горішній край був пристосований не до шнурка, а до ременя. Чим ширший був ремінь, то кращий, більш стрійний. Давніше він ширину 20 см. До нього звичайно , прикріплювали капчук на тютюк з худоб’ячого міхура; кабчук оздоблювався вишивкою. До ременя також був пристосований до моробку протічку для люльки. Застібували його на кілька пряжок. Ремені виготовлялись з твердої , гладкої брунатної шкіри, оздоблювались ґудзиками. Коліщатками і витискувались орнаментом. Ще були пояси із нашиванням кольорового сап’яну, червоно – чорного. У ремені були сховки, що заміняли кишені. До пояса на шкіряному шнурку прикріплювали складний ніж, іноді до нього була кишенька з клапаном (у селянина з с.Бубнище). трохи пізніше ремені стали вужчими і застібувались однією пряжкою. Крім ременів, вживали пояси. Ткані у різноколірні смуги. Поверх сорочки носили безрукавку. Яка прикривала груди і спину. Їх носили майже цілий рік, у хаті її не скидали, отже, не можна вважити їх верхнім одягом. Вони сягали до талії, інколи майже до колін. Жіночі безрукавки у горах шили з овечого хутра. Сягали вони до стегон. Ці безрукавки виготовляли кушнірі. А називались вони “киптарі”, “бунди”. Це шкіряна безрукавка зшита із передньої і задньої поли, вовною всередину, яка теж мала передній розтин і застібувалась ремінцями і шкіряними ґудзиками. Одягали її під гушо або під “уйош”.( Науковий збірник закарпатського краєзнавчого музею. Ужгород. і . наук. ред. П. Федька – Ужгород: патент 2005 Вип. VII. – 280 ст.іл.) Камізоли “бунди” без переднього перетину одягали зашитим лівим боком і застібали. Короткі хутряні безрукавки (“кожуща”) побутували у бойків Закарпаття. Вони оздоблювались аплікаціями з кіток та листків (кожухи квітковані). Святкові безрукавки оздоблювались аплікаціями з кольорової шкіри і волчкового гапту [112]. А буденні були скромніші, менш прикрашені. “Лейбик” – сукняна безрукавка, що сягала до стегон. Виготовляли її із чорного або білого домотканого сукна. Застібувалась на шкіряні ґудзики. Прикрашена така безрукавка була здебільше кольоровими вовняними шнурками. На проймах рукавів цікавим гаптом, квітчастими різнокольоровими мотивами.

На Гуртківщині безрукавки оздоблювались білими кишенями. На передніх полях були розміщені кишені застібувались металевими ґудзиками. Існував також “довгий лейбик”, який звали “крозпинаним”. Сягав він вище колін і був розтягнений від пояса вниз з обох боків. Трохи пізніше безрукавка – “лейбик” поступається безрукавці – “корсет”.

Для того щоб пошити безрукавку використовували кутне сукно або оксамитове переважно темного