РЕФЕРАТ

на тему:

Український одяг XIV—XVIII ст. Костюм запорізького козацтва

Ареал етнічної основи українського костюма в цілому збігається з ядром Київської Ру-сі — Київщиною, Сіверщиною, Поліссям, Поділлям і Галичиною; національ-ні ж його риси стали складатися в XIV— XV ст. головним чином у селянському і козацькому середовищі.

Жіночі платоподібні головні убори

До комплексу одягу XV ст. входила насамперед сорочка переважно із грубо-го саморобного полотна. У чоловіків вона була короткою, глухою, тунікопо-дібною, з прямокутною горловиною. Жі-ноча сорочка була довгою, різноманіт-ного крою: тунікоподібна, з плечовими вставками (пришитими по основі й по пітканню стану), з суцільнокроєними ру-кавами.

Як поясний чоловічий одяг відомі вузькі штани — гачі (ногавиці) з білого або темного сукна, а також широкі шаро-вари.

Жіночий поясний одяг на значній території України був незшитий або частково зшитий у вигляді одного широ-кого чи двох вузьких прямокутних шмат-ків саморобної вовняної візерунчастої або однотонної тканини. Це — дві за-паски, одноплатова обгортка (опинка, дерга), святкова плахта, що побутувала виключно на Середній Наддніпрянщині. Незшитий поясний одяг із домотканої вовни мав чимале локальне розмаїття за рахунок різного орнаментально-колори-стичного вирішення.

Так, на території Середньої Наддні-прянщини в будень носили дві вузькі — чорну й синю — запаски, а на свята — багатокольорову клітчасту плахту з ошатною орнаментованою запаскою — попередницею. На Поділлі побутувала обгортка у вигляді широкого горизон-тального полотнища чорної саморобної вовняної тканини, прикрашеної складни-ми ритмічними композиціями орнамен-тальних різнокольорових смуг. У райо-нах Подністров'я та Карпат носили як дві вузькі запаски, заткані різнокольоро-вими смугами з додаванням металевої нитки, так і поясний одяг у вигляді широкого горизонтального полотнища з місцевими варіантами колориту й оформ-лення.

Жіночі шапкоподібні головні убори

Поряд із незшитим поясним одягом в Україні розвиваються і зшиті форми. На Поліссі, наприклад, широко відомими були літник та андарак. Літник — це вертикально-смугаста вовняна спідниця (на червоному тлі різнокольорові смуж-ки: зелена, чорна, жовта, синя, біла). Андарак — червона однотонна спідни-ця із закладеними по спинці зборами й широкою орнаментальною смугою по низу.

Спідниця шори, яка побутувала на Львівщині, виконувалася з вовняної тка-нини, затканої багатокольоровими верти-кальними смугами, розташованими у складному ритмічному чергуванні на бі-лому тлі. По низу вона обшивалася чер-воним саморобним шнуром.

Димка, мальованка, друкованиця — так називалися полотняні спідниці з на-бивним малюнком, нанесеним ручним способом.

Кожна місцевість, навіть кожне село відрізнялися самобутністю малюнка, орнаменту і крою спідниць. Особливе місце серед цих показників посідав орна-мент — найбільш різноманітний засіб прикрашання жіночого одягу. Орнамен-тація виконувалася техніками ткацтва, набійки, вишивки, аплікації, художнього шва і відповідала звичним стереотипам, які склалися на конкретній території.

Виразним елементом одягу був і го-ловний убір — своєрідний символ сімей-ного статусу жінки. У дівчат — це ві-нець, обруч, перев'язка, які завжди одя-галися так, щоб була відкритою маків-ка. На свята напинали вінок із квітів, який особливо багато прикрашали під час весілля. Як відомо, на другий день весілля голову дівчини покривали рушни-ковим головним убором — наміткою, а потім одягали жорсткий очіпок, який у різних місцевостях мав значну різно-манітність форм (трапецієподібний, овальний, серпоподібний, сідлоподібний і т. д.). Очіпок, за звичаєм, жінка на людях не знімала, а, йдучи до церкви чи в гості, поверх нього обов'язково вдягала ще й намітку у вигляді довгого рушникоподібного навою.

Якість ткани-ни, а також способи пов'язування на-мітки також мали регіональне роз-маїття. На Середній Наддніпрянщині намітки робили з найтонших сортів само-робного лляного або конопляного полот-на (серпанку), а в західних областях — із більш цупкого полотна (нафрами) 10. Як і за часів Київської Русі, селяни у XIV—XVII ст. взували шкіряні посто-ли або плетені личаки. Заможніші носили чоботи й черевики. Святкові чобо-ти робили з двокольорового сап'яну, завдяки чому вони мали назву чорно-бривці.

Типи жіночих шапкоподібних головних уборів. XVII—XVIII ст.

Типи взуття різних верств населення. XI—XV ст.

Чоловічі сап'янові чоботи

Верхній одяг селян виготовлявся з саморобного валяного сукна. Розвиток цього одягу йшов від прямоспинного до приталеного крою. Пряма форма викори-стовувалася в довгих плащах типу ман-тії, гуглі, чуги, а також у короткій довговорсій гуні. Широко побутував і одяг типу свити. її крій поступово ускладню-вався за рахунок вставки по боках кли-нів — вусів — або за рахунок додатко-вих полотнищ, вшитих по лінії талії. Заможні селяни носили верхній одяг із покупних мануфактурних тканин — жу-пан. Узимку основним одягом був овчин-ний кожух, не критий тканиною. Крій та пропорції кожухів у різних місцево-стях мали свою специфіку.

Своєрідно розвивався у цей період одяг міського населення, що зумовлюва-лося поступовим поділом праці, зокрема виділенням ткацтва в окреме ремесло. Цехове, а потім мануфактурне виробни-цтво викликало певну уніфікацію одягу, значну його відмінність від домашньо-го — і в техніці ткацтва, і у способах пошиття, і у структурі всього комплек-су". Формування національного ринку забезпечувало великий асортимент тка-нин, у тому числі імпортних.

Тільки останні мали значну кількість видів: камка, тафта, китайка, атлас, паво-лока, бязь, миткаль, киндяк, кумач тощо. Шовкові й бавовняні тканини в основно-му завозили зі Сходу: з Китаю, Індії, Персії, Туреччини, Закавказзя, Серед-ньої Азії, а також із Криму; вовняні — із країн Західної Європи: Англії, Фран-ції, Італії, Фландрії, німецьких князівств. Одного лише імпортного сукна існувало понад 30 сортів.

Разом із тим розвивалось і місцеве виробництво лляних, шовкових та вовня-них тканин високої якості. Недарма серед міських ремісників виділялись такі фахівці, як холщовники, суконники, шов-ковики. Урізноманітнювалася й палітра кольорів: до тих, що здавна