На торгових площах великих міст у спеціальних рядах можна було придбати не тільки вітчизняні, а й різноманітні привізні матеріали для одягу — оксамит, парчу, прошву, стрічки, шнури, нитки тощо. Імпортні речі коштували дуже дорого, тому їх використовували лише для святкових очіпків чи запасок, оздоблювали ними верхній одяг або деякі елементи орнаменту творчо перероблю-вали на вишивку чи набійку.

Чоловічі сап'янові чоботи на підборах Жіночі черевики. XVII—XVIII ст.

Міський одяг, як і раніше, відбивав соціальне розшарування населення. Ря-дові городяни — ремісники, дрібні тор-гівці, обслуга — звичайно були вихідця-ми із сільської місцевості, а тому й про-довжували носити одяг, близький до сільського. Зрозуміло, в місті він дедалі більше нівелювався, втрачаючи локальну специфіку. Як і в селі, комплекс одягу городян включав сорочку і штани або сорочку і спідницю, але сорочка стає нижнім одягом. Щодо форм та крою одягу, то вони змінювалися повільніше. Розрив у крої між селянським і міським костюмом відбувався через те, що місь-кий одяг середніх верств поступово починає розвиватися за загальноєвро-пейськими законами, підлягаючи впли-вам моди.

Соціальна диференціація міського одягу насамперед позначалася на вико-ристанні тих чи інших матеріалів. Якщо бідні городяни вживали, як і селяни, саморобні тканини із льону та вовни, а покупні — тільки для оздоблення, то за-можні верстви — переважно шовкові тканини, парчу, оксамит, високоякісне сукно, дорогі хутра.

У міському костюмі порівняно з сіль-ським налічувалася велика кількість предметів. На відміну від полотняної сорочка заможних городянок була шовко-вою, з глибоким вирізом. На верхню частину сорочки надягали ліф із вузь-кими рукавами, які застібалися або за-шнуровувалися. Спідниці та ліфи робили з дорогих тканин: штофного шовку, атла-су, парчі. На голову надівали шапки-кораблики овальної форми з шовку, ок-самиту або парчі. Дуже різноманітним був верхній жіночий одяг — кунтуші, жупани, свитки, каптани. Люди серед-нього достатку взували чоботи й череви-ки з телячої, волової, кінської шкіри або з юфті. Найбільш заможні — з перського й турецького сап'яну: червоні, жовті, зе-лені, блакитні, лазурові, білі або ж тілес-ного кольору. Таке взуття густо розши-валося золотом, особливо халявки.

У чоловічому одязі городян обов'яз-ковим компонентом був жупан із само-робного сукна. Він підперізувався широ-ким поясом, якість якого свідчила про заможність власника. Жупан носили у парі з кунтушем — верхнім одягом із довгими рукавами або прорізами для рук, який іноді підшивався хутром.

Костюм заможних городян. XVI—XVII ст.

Для всіх узагалі чоловічих убрань люди середнього достатку вживали сук-на, які привозилися з-за кордону, зуф (різновид камлоту), для святкового плаття — шовкові матерії (киндяки, тафту, камку, оксамит, атлас, алтабас та ін.). У людей більш заможних покри-валось шовковими тканинами і буденне вбрання. Тодішній смак вимагав най-яскравіших кольорів — як сукна, так і матерій. Чорні та взагалі темні кольори вживали лише для печальних (траурних) або так званих смирних (жалобних) убрань. За уявленням часу яскраві ко-льори викликали повагу, і тому царі на-казували керівним особам в урочистих випадках, коли потрібно було впливати на народ, з'являтися у барвистому одязі. Служилі люди під час урочистих подій також одягали «цветнне одеждн».

Костюм заможних городян. Селянський одяг. XVII—XVIII ст.

XVI—XVII ст.

Кольори були різноманітними, але переважав червоний із багатьма відтін-ками. Навіть духовні особи носили ряси червоних кольорів. Серед найбільш ужи-ваних були кольори лазуровий, зелений та вишневий, за ними йшли рудо-жов-тий, шафранний, лимонний, пісочний, цегляний, сливовий, маковий, димчастий та ін. Шовкові матерії, за винятком деше-вих сортів, ткалися разом із золотом та сріблом і мали багато узорів та фігур, зокрема: луску, великі й малі кола, стру-мені, ріки, трави, листя, птахів, змійок, людей тощо. «Золотное платье» вважа-лося атрибутом гідності бояр та думних людей, котрі оточували царську особу, і коли приймали послів, то тим, хто не мав такого одягу, його видавали тимчасово із царської казни.

Особлива цінність чоловічого вбрання полягала у нашивках, зап'ястях, мере-живі, ґудзиках. Нашивки робили завжди з матерії, різко відмінної від лицьового боку всього одягу: наприклад, на зелено-му сукні нашивки були червоні.

Дівочий одяг заможної городянки та селянки.

XVII—XVIII ст.

Під колір нашивок підбирали зав'язки й китиці (ворворки). Нашивки та зап'ястя у бага-тих занизувалися перлами, коштовним камінням, покривалися золотими ґудзи-ками, у бідних ґудзики були з шовку або прядива. Мереживо залежно від своєї форми мало різні назви: кільчасте, ко-лінчасте, решітчасте, плетене, петель-часте тощо. Ґудзики іноді робили з пер-лин; у деяких франтів кожний ґудзик являв собою одну велику перлину. Золоті та срібні ґудзики мали назви або за спо-собом виконання (канфаренні, еканні, грановиті), або за формою (грушоподіб-ні, гострокінечні, прорізні, клинчасті, половинчасті, жолобчасті). Траплялося, замість металевих ґудзиків пришивали плетені з капітелі або кришталеві. Бідня-ки носили олов'яні ґудзики таких самих форм, що й багатії; часом вони сягали розміру яйця. Число їх було найчастіше одинадцять чи дванадцять, іноді чотирнадцять-п'ятнадцять.

Жіночий одяг заможної городянки та селянки. XVII—XVIII ст.

Пояси носили обов'язково: ходити без пояса вважалося за непристойне. Окрім опояски на сорочці, носили широ-кі пояси (кушаки) з верхнім одягом і хизувалися ними не менше, ніж нашив-ками і ґудзиками. У небагатих людей пояси були дорогильні і тафтяні; у бага-тіїв вони робилися з дорогих матерій та прикрашалися коштовностями. Пояси були смугасті (наприклад, білі з червча-тими та лазуровими смугами почергово або лазурові, червчаті та вишневі смуги з золотом), і в кожній смузі розташову-валися своєрідні узори: змійки, ратички, шильця тощо. Пояси прикрашали золо-тими і срібними бляхами (плащами) круглої, видовженої, чотирикутної