Одяг купецького стану. XVII—XVIII ст.

Чоловічі сорочки робилися широкі й короткі (ледве сягали стегон). Вони за-правлялися або опускалися зверху спід-нього плаття і підперізувалися вузьким паском — опояскою. По подолі та по краях рукавів сорочки вишивали, обля-мовували тасьмою, розшитою золотом та шовком. У полотняних сорочках під пах-вами робили трикутні вставки з іншого полотна, розшитого прядивом чи шов-ком, або ж із кольорової тафти. Багаті люди вишивали також рукави й груди, і тому сорочку лишали відкритою з-під іншого одягу. Такі сорочки звалися пошевними. Але переважно звертали увагу на комір сорочки, який випускався з-під верхнього вбрання. Цей комір звався ожереллям. Його робили окремо від со-рочки і пристібали до неї, коли було потрібно,— у багатих золотими та сріб-ними, золоченими, у бідняків — мідними ґудзиками; іноді замість ґудзиків вжива-ли запонки з петлями.

У ті часи видаються спеціальні укази про вимоги до одягу різних соціальних верств суспільства, про обмеження ниж-чих станів у використанні дорогих тка-нин, хутра, коштовностей, про заборону вживання ними тих чи інших кольорів тканин тощо. Все це призводило до знач-ного розшарування одягу міського насе-лення. Крім того, одяг міської верхівки формувався під відчутним впливом іно-земної моди, насамперед польської, угорської, російської, зберігаючи, втім, і національні риси.

Жіночий костюм вищих станів. XVII—XVIII ст.

Якщо раніші історичні періоди пов'я-зані з закладенням основ етнічного кос-тюма українців, то в добу гетьманщини формується костюм національний, тобто такий, що виступав символом спочатку козацтва, а потім і всього українства.

Найбільш повні дані про костюм за-порізьких козаків містяться у працях відомих українських істориків Д.Яворницького, В.Голобуцького, О.Апанович та ін. Ґрунтуючись на них, можна скласти ясне уявлення не лише про вбрання козаків різних соціальних про-шарків, а й про джерела та причини його формування.

За свідченнями сучасників, одяг запо-рожців не був одноманітним. Повсяк-денний, похідний одяг вирізнявся про-стотою, що проявилось у самій його назві — підлий одяг. На протилежність йому парадне вбрання було дуже розкішним і ошатним, причому нерідко воно складалося з трофеїв, добутих під час походів. У дорожніх нотатках німецького посла Еріха Лясоти (XVI ст.), який від-відав Запоріжжя, знаходимо згадку про такі елементи одежі запорожців, як та-тарський кобеняк і мантій. Посол від-гукується про козаків як про людей дуже щедрих, котрі зробили йому багаті подарунки: кунячу шубу і чорну лисячу шапку. Дані про костюм козаків XVII ст. є й у відомій праці Г. Левассер де Боплана. Він перелічує, зокрема, сороч-ки, шаровари, шапки й каптани з тов-стого сукна, що складали повсякденний козацький одяг. Польські письменники XVIII ст. зазначали, що запорізькі коза-ки носили широкі шаровари з золотим галуном замість опушки, суконні з відкидним рукавом напівкунтуші, білі шовкові жупани, шовкові з золотими китицями пояси й високі шапки зі смуш-ковими окільниками сірого кольору і червоним шовковим вершком, який за-кінчувався китицею.

Костюм козацької старшини. XVII—XVIII ст.

За описами інших очевидців, одяг запорожців складався з жупана, зробле-ного із сукна різних кольорів, шовкового каптана також різних кольорів, яскравої черкески (подібна до жупана), шарова-рів, шовкового кушака, шапки-кабардинки з видри та кошлатої вовняної бурки-вільчури. На ноги взувалися сап'янові чоботи.

Парадний одяг запорізьких козаків виготовлявся з шовку та польського й англійського сукна — кармазину та ок-самиту. Шовкова штофна тканина з візе-рунками називалася у запорожців шальовою, одяг із польського та англійсько-го сукна називався састами, а вбрання з червоного східного сукна — кармазин-ним.

116-річний запорожець Іван Гнатович Розсолода так описував козацький одяг та зачіски:

«Ходили запоріжці добре, одягались ошатно і красиво; голови вони брили, обриють і ще милом намажуть (щоб краще волосся росло). Одну тільки чуп-рину залишали довжиною з аршин, чор-ну та курчаву. Заправиться, замотає два-три рази за ліве вухо та й повісе, а вона й висить до самого плеча.

А інший візьме та перев'яже свою чуприну стрічкою, закрутить її на лобі та й ляже спати, а зранку розпустить її, і вона робиться, точно хвіст у вівці. То все на вихвалку. Дівчата коси відро-щують, запоріжці чуприни. А якщо вже занадто довга виросте, тоді козак замо-тає її спершу за ліве вухо, а потім про-веде поза потилицю на праве вухо та так і ходить. Бороди теж голили, тільки одні вуса залишали і ростили їх довше.

Інший візьме їх обома руками, підні-ме вверх та й позакладає на самі вуха, і вони ще нище вух весіли. Оце як запо-рожець чуприну замотав, вуса розче-сав — тоді вже одягається у своє плаття».

Трохи пізніші свідки писали про запорожців: «Жупани у них були сині і робились із доброго сукна, яке ніколи не линяло; вилоги на рукавах «заковраші» — іншого кольору: червоні або зеле-ні, пояс червоний, а шаровари сині китайчаті на очкурі. Жупан застібався до самого верху на густо розташовані гап-лики; комір був тоненький, у два пальці, а на комірі два крючки і дві бабки. Пояс теж міг бути різних кольорів (зеле-ний, синій), але перевагу віддавали чер-воному. Цей жупан називали «каптан-том». Рукава були вузенькими і на кінцях застібалися крючками при самій руці». Каптан шився з зеленого шовку, робився в