подолі «рясним», клини вшивались до пройми між спинкою і передом, від-логи приставлялись із оксамитової мате-рії, по боках обов'язково були кишені (гаманки).
Крім того, документи, що збереглися, згадують серед запорізького одягу ще й широкі суконні киреї та короткі юбки на зразок турецьких курток. На старо-винних малюнках козаки зображені та-кож у коротких куртках зі шкіри — шкірянках.
Наочне уявлення про запорізьке вбрання дають гравюри, ікони, прапори й портрети, які дійшли до нас. Такими є три гравюри в додатку до твору О.Рігельмана «Летописное повествование о Малой России...», де представлене вбран-ня військового старшини і двох козаків. Запорожці вдягнуті в широкі шаровари, довгі каптани, низькі шапки й кошлаті бурки. На одній із ікон — група запо-рожців, які моляться Богоматері; на них червоні нижні каптани й верхні темно-зелені з відкритими рукавами жупани, широкі, низько опущені червоні шарова-ри, підперезані різнокольоровими з набо-рами і без наборів поясами, а також червоні гостроносі чоботи.
На прапорі, який зберігається в Ермі-тажі в Санкт-Петербурзі, запорожці зображені без верхніх жупанів, у шовко-вих поясах, різних видів шапках — низь-ких придавлених та високих гострокутих, із баранячим окільником і суконним або шовковим вершком, у широких ша-роварах і в довгих хустках, що звиса-ють із талії уздовж шароварів.
Д. Яворницьким описані запорожці, змальовані олією на весь зріст із натури: з непокритими головами, з шапками або в руці, або під пахвою. На них червоні жупани, шовкові штофні з візерунками каптани, широкі червоні пояси й сап'янові червоні та жовті чоботи. Цей одяг — найбільш характерний для запорізьких козаків перед ліквідацією Січі.
Існує й докладніший опис костюма запорізьких козаків, складений за колек-цією Д. Яворницького. їхні каптани були нижче колін, кожний мав по два вуси ззаду, як черкеска кубанських козаків, на кінцях рукавів красувалися невеликі відлоги з жовтого оксамиту, прикріплені металевими гачками; у плечах каптани досить широкі, а в перехваті — досить вузькі, підбиті клітчастою китайчатою матерією. Такий крій цілком забезпечу-вав вільність рухів. До цих каптанів на-дягали кілька поясів: «один шовкового перського сирцю, ширини дві з полови-ною чверті, довжини в одинадцять ар-шин, буракового кольору (для підперізу-вання вони складаються втроє навиворіт усередину), з позолоченими кінцями, довжини у три чверті; кожний кінець — із шовковими плетеними шнурками, дов-жини з аршин, прикріпленими до кожно-го з кінців пояса; другий — також із шовку, такої ж ширини, сім аршин, буз-кового кольору, з посрібленими кінцями і шовковими шнурками на кінцях; тре-тій — такої ж ширини і такої ж довжини, але без позолоти на кінцях, з ошатної шовкової матерії із квітами і візерун-ками...» У такі пояси запорізькі козаки вкладали гроші, листи, огниво, нюхальні ріжки та інші дрібні речі. Д. Яворницький вважав, що звичай зберігання предметів у поясі позичений запорожцями у татар. Широкі пояси з матерії були невідрив-ною деталлю костюма вищого козацтва України, як і польського панства у XVII—XVIII ст. Найпоширенішими се-ред запорожців були турецькі й перські пояси, які привозили вірменські купці. Щодо шкіряних поясів запорожців, то їхня довжина дозволяла лише обгорнути стан. Зовнішнє оздоблення з різно-манітних металевих накладок нагадувало черкеські пояси.
Як бачимо, запорізький костюм не був вільний від багатьох іноземних запо-зичень, проте мав тривку етнічну основу, що й зробило його одним із найяскра-віших виявів національної самобутності.
Використана література.
Матейко К. І. Головні убори українських се-лян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографіч-ний нарис. Київ, 1991.
Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбран-ня // Нар. творчість та етнографія. 1963.
Нариси історії українського декоративно-при-кладного мистецтва. Львів, 1969.
Білецька В. Українські сорочки, їх типи, ево-люція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1.
Бойко В. М. Українські народні традиції в су-часному одязі. Київ, 1970.
Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народ-ні художні промисли України. Київ, 1979.
Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. Київ, 1978.
Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.