РЕФЕРАТ

на тему:

Компоненти Українського костюма ХІХ – початку ХХ ст. Натільний одяг

Сорочка є одним з найдавніших елементів убрання, висту-паючи майже до початку XX ст. єдиним видом натільного одягу на всій терито-рії України. Термін «сорочка» відомий не лише в українців, айв інших слов'ян-ських народів. За Київської Русі він означав і натільний, і верхній одяг або одяг узагалі, який шили як із полотна, так і з сукна.

Українська сорочка кінця XIX — по-чатку XX ст. мала велику кількість ло-кальних варіантів крою та орнаментації і відповідала чи одному, чи одразу кіль-ком цільовим призначенням. Це й коло-ритно оформлені святкові сорочки, і більш стримані пожнивні, і повсякденні. Білий колір — цей своєрідний естетич-ний еталон традиційної української со-рочки — є загальнослов'янською тради-цією, що сягає сивої давнини.

Чоловічі й жіночі сорочки залежно від їхнього призначення, а також від заможності сім'ї, шилися з полотна різної якості. Забезпечення чоловіка та інших членів родини білизною покладалося за традицією на дружину. Жених приносив у дім із рідної сім'ї дві-три сорочки. Після заручин наречена готувала для майбут-нього чоловіка білизну, і часто вже на весіллі жених був одягнений у сорочку, що її пошила й вишила молода.

Як уже зазначалося, однією з осново-положних ознак одягу є крій. В еволюції крою сорочок найповніше відбився такий важливий народний принцип створення одягу, як раціональність, котра визна-чалася функціональною значущістю, тех-нічними можливостями, спадкоємністю традицій.

Виходячи з варіантів крою, можна виділити основні типи сорочок, що побу-тували в Україні наприкінці XIX — на початку XX ст.: тунікоподібна, з плечо-вими вставками, з суцільнокроєним ру-кавом, на кокетці. Локальна специфіка виявлялася у засобах з'єднання плечової вставки та рукавів зі станом, у розмірах та формах плечової вставки, рукавів та ласток (клинців, які розширювали прой-му), у характері призбирування верх-ньої частини рукава та горловини, в оформленні коміра та манжетів, у гори-зонтальному чи вертикальному члену-ванні стану сорочки. Розміри деталей сорочки, кількість полотнищ стану були тісно пов'язані з шириною саморобного полотна (у середньому 50 см), яка визна-чалася можливостями ткацького вер-стата.

Найбільш архаїчний — тунікоподіб-ний — крій у розглядуваний період збе-рігся переважно в чоловічих сорочках, кроєних з одного центрального, пере-гнутого поперек полотнища, до якого по боках пришивались два поздовжньо перегнутих полотнища — рукави. Нижче рукавів до стану пришивались бочки (у половину полотна завширшки) та ласт-ки. По центру перегнутої частини стану вирізувалася горловина й робився глибо-кий розріз — пазушна.

Сорочка з плечовими вставками, ві-дома ще давнім слов'янам, генетично продовжувала розвиток тунікоподібного крою. У XIX — на початку XX ст. цей тип сорочки побутував переважно у жі-ночому одязі всіх слов'янських народів. Б. Куфтін називає його східно- та південнослов'янським, а Г. Маслова стверджує, що саме цей тип сорочки відрізняє жіночий костюм східних сло-в'ян від тюркомовних сусі-дів.

Плечові вставки (на Черкащині та Полтавщині — уставки, на Центральній Київщині — плічки, на Поліссі — поли-ки тощо) являли собою прямокутні (пізніше іноді трапецієподібні) шматки полотна, які вшивалися між передньою та задньою пілками по основі або по пітканню стану сорочки. Хоча широко побутували обидва вказаних способи, саме сорочка зі вставками, вшитими по основі, здавна визнана дослідниками суто українським типом крою.

Вставки розширювали плечову части-ну сорочки й давали можливість зроби-ти об'ємнішими горловину та рукави, які часто призбирували. Ширина вставки до-рівнювала або половині ширини само-робного полотна, або всій його ширині. У першому випадку вставка разом із ру-кавом вшивалась як по основі, так і по пітканню стану, у другому — лише по основі. Рукав до вставки пришивали, не призбируючи, або ж закладали у дрібні збори — пухлики.

На Поліссі переважали сорочки з пришитими по пітканню вставками, до яких гладко приєднані рукави, що утворюють зі станом, як і в тунікоподіб-них, прямий кут.

Типи крою жіночих сорочок. Наддністрянщина

На Середній Наддні-прянщині носили головним чином сороч-ки зі вставкою, пришитою по основі. Коли вставки кроїли по всій ширині по-лотна, рукав відповідно робили у півтора полотнища, призбируючи його біля вставки, що створювало характерну об'ємність верхньої частини сорочки (Центральна Київщина, Вінниччина, Жи-томирщина). На Поділлі вставка (в по-ловину ширини полотна) була досить довгою; вузький (в одне полотнище) ру-кав пришивався до неї непризбираним, що робило сорочку менш об'ємною у пле-чах, із заниженою лінією пришиву рука-ва. Форма цих сорочок визначалася дов-жиною і шириною вставки та шириною рукава.

Сорочки з суцільнокроєним рукавом на території України побутували у двох варіантах. У першому верхня частина рукава мала форму вставки; рукав при-шивався або по основі, або по пітканню. Райони поширення цього типу збігалися з районами побутування сорочок зі вставками, пришитими відповідно по основі або по пітканню.

Жіноче буденне абрання Київщина Дівоче святкове вбрання. Київщина.

У другому варіанті рукав призбиру-вався по всій ширині разом із горлови-ною та пілками стану і пришивався тіль-ки по основі. Він міг бути вужчим або ширшим — залежно від того, чи викрою-вався він з одного шматка полотна, чи до нього додавалося ще півполотнища. Рукав у півтора полотнища завширшки побутував на Лівобережжі (в основному на Полтавщині) і був найширшим в усій Україні. Об'ємність верхньої частини со-рочки регулювалася і розміром ласток. Чим ширшим робився рукав, тим мен-шою була ластка. На ластку та додат-кову півпілку часто йшло полотно гіршої якості.

Відомі й інші варіанти суцільнокроєного рукава, які суттєво впливали на форму сорочки. Зокрема, у сорочках лем-ків та бойків ластка